Розділ 12

Переконати Сета у протилежному не вийшло, тепер Таня сидить у його машині на пасажирському сидінні поруч із ним і неспокійно кусає нижню губу. Їхнє побачення всупереч усім Таніним відмовкам та проханням – відбудеться.

- Ти чимось стривожена, - констатував Сет. – Розкажи мені.

- Нема чого розповідати. Ти й сам все чудово розумієш, - вона навіть не намагалася приховати свого обурення. Сет навіть не хоче вислухати її! – Роумен – зло! І він хоче занапастити нас, занапастити тебе! Твій друг обов'язково розповість про нас дияволу, можеш навіть не сумніватися в цьому!

Таня з силою втискається у спинку сидіння, коли Сет різко загальмовує автомобіль посеред пустельної дороги.

- Ти не хочеш бути зі мною? – Сет дивився на дівчину, навіть не блимаючи. – Тоді просто скажи мені це і все закінчиться. Ти підеш своїм шляхом, а я своєю дорогою. Ти ж цього хочеш, цього досягаєш?

- Ні, зовсім ні! – сполошилася Таня. – Я не хочу лаятись, я просто переживаю і... зовсім не знаю, що робити.

Сет простяг руку до дівчини і погладив її волосся.

- Ти не мусиш хвилюватися, твої переживання нічим не допоможуть – це раз! По-друге, – припини накручувати себе. Ти притягуєш погані думки у своє життя, і вони можуть справдитися. Будь обережна – думки матеріальні, Таню!

Сет завів машину, і вони поїхали далі.

Дерева, дорога, поля... Все миготіло різнокольоровим калейдоскопом. Зважаючи на те, як змінилася місцевість, Таня припустила, що вони їдуть у ліс і не помилилася.

- Заплющи очі, - наказав Сет. - І не відкривай поки я не скажу. Ти мені довіряєш? – запитав він, відчинивши дверцята машини і взявши Таніну долоню до своєї.

- Звичайно, - видихнула Таня і заплющила очі.

- Тоді йди за мною, - він допоміг їй вибратися з машини і неквапливо повів за собою.

Дівчину раз у раз підбивало розплющити очі, але вона сильно боролася з самою собою, не даючи своїм очам розплющитись.

Десь недалеко шуміла вода. Висока трава терлася об коліна і лоскотала шкіру.

Йти із заплющеними очима буквально навпомацки виявилося досить неприємно. У дитинстві дівчата часто грали в подібні ігри. Одна заплющує очі, інша веде її у невідомому напрямку. Тобі нічого не видно і створюється тверде відчуття того, що ти перебуваєш у між просторовому вимірі. Одночасно і в нашому світі, і ніде. Було досить моторошно, так само, як і зараз.

Таня несподівано об щось спіткнулася і скрикнувши, замахала руками в повітрі. Сет упіймав її руку і заспокійливо стиснув.

- Це лише корінь дерева, не панікуй, - посміхнувся він.

- Легко тобі говорити, ти все бачиш! – зло буркнула вона.

- Але ж ти мені довіряєш, так? – поцікавився хлопець.

- Ну, так!

- Тоді дозволь мені стати твоїми очима. Я бачу, і я веду тебе, ти тільки мусиш слідувати за мною, а більше від тебе нічого й не потрібно. Наприкінці шляху - на тебе чекає сюрприз.

- Терпіти не можу сюрпризи, - зморщила вона ніс.

Сет завмер, і вони припинили рух.

- Ти чого? – опішила Таня.

Мовчання.

- Сет?

- Отже... можемо розвертатися і йти назад до машини? – зовсім глухо пролунав його голос, наче з далекої далечіні.

- Ні, - швидко схаменулась Таня.

Журчання води було зовсім поруч, здавалося, зроби вона крок і опиниться по щиколотки в холодній річковій воді.

- Тоді... можеш розплющити очі, - холодно кинув Сет.

Таня підняла свої повіки і судомно зітхнула.

Невеликий струмок ряснів відблисками вечірнього сонця. Небо було абсолютно рожевим і навіть зелені дерева відбивали малиновий колір. Було чітке відчуття того, що навіть саме повітря стало рожевим. Червоне покривало, на якому розташувався кошик із фруктами та солодким вином, був розстелений на траві за сантиметр від струмка. Лісова свіжість била в ніс, а холод покривав мурашками все тіло. Якось мурашок на тілі побільшало, коли Сет обійняв дівчину ззаду.

- Ну так... такий сюрприз тобі подобається?

- Так, - одними лише губами шепнула дівчина, але Сет почув.

Однією рукою він тримав її за талію, іншою повернув до себе і схопив Таню за підборіддя. Їхні губи зустрілися в блаженному поцілунку, і Таня важко задихала.

- Роумен мій друг, і я йому довіряю. Він, не зрадить мене, - прошепотів Сет просто в губи Тані. - І закінчуй уже про це, інакше я розсерджуся, а в гніві я дуже страшний, - він жартівливо вкусив її за плече і повалив на покривало.

Таня заверещала і нестримно зареготала, коли його пальці швидко пройшлися її ребрами, лоскочучи.

Йому подобалося спостерігати за нею, коли вона була веселою, коли безтурботно та бешкетно посміхалася. Її сміх розливався теплом по його тілу. Як же Сет хотів, щоб вона завжди була такою усміхненою та щасливою. Він зовсім не хотів її засмучувати, не хотів, щоб вона страждала... Він розумів, що можливо разом вони пробудуть не зовсім довго, бо Мефістофель так чи інакше дізнається про все. Але хоча б тут і зараз, Сет поряд з Танею на щасливому побаченні, і в них все гаразд.