10.2

***

Звідкись невиразно чуються приглушені голоси. Таня трохи ворухнулася, все тіло буквально ломило від болю. На повіки ніби поклали важкий прес або вони просто стали бетонними, бо відкрити їх стало для дівчини непосильним завданням. Сильно, наскільки змогла, вона напружилася і розплющила очі. У кімнаті було темно, надворі все ще йшов дощ. Біля дверей до кімнати стояли двоє. Вони розмовляли. Таня спробувала придивитися. То був Сет і той хлопець, що налякав її. Дівчина різко заплющила очі, вдавши, що спить.

- Отже чутки в пеклі правдиві... Ти справді зблизився з людською жінкою. Будь обережний Сет! – говорив гордовито, але трохи хрипко володар незнайомого голосу. 

- Сам розберуся! – прогарчав Сет. – Оніс тебе покликав?

- Оніс? – голос явно був здивованим. – А хіба, щоб відвідати старого друга, неодмінно потрібне запрошення?

- І то правда, - погодився Сет. – Але все ж таки я думаю, що тут без мого братика не обійшлося. Впевнений, він покликав тебе, щоб ти навчив мене розуму.

Власник хрипкого голосу засміявся.

- Можливо, - у його голосі пролунала певна частка загадковості.

- Роумене, ми завжди раді вітати тебе в нашому домі, але зі своїми проблемами я розберуся сам.

- Так я і не проти. Як скажеш Сет, але я завжди готовий допомогти. Ти ж це знаєш. Багато хто в пеклі в курсі, що ти таскаєшся з людиною…

- А він... знає?

- Диявол? Якщо він досі не прислав по тебе свою свиту, значить не знає, або лише підозрює. Я спеціально зв'язався з Онісом і одразу ж подався до вас, щоб попередити. Але не турбуйся, в будь-якому разі...я з тобою, - Роумен поклав руку на плече Сета.

Голоси стихли, і Таня подумала, що хлопці пішли. Тривога огорнула її з головою. Сету може щось загрожувати? Ні, тільки не це!

- Може вже розплющиш очі чи так і далі лежатимеш і прикидатимеся що спиш? – почула вона хрипкий голос у своєму правому вусі.

Таня підстрибнула лежачи на ліжку. Розплющивши очі, вона повернула голову і мало не закричала вголос, але хлопець швидко закрив їй рота долонею. Він лежав поруч із нею на ліжку, спираючись на лікоть однієї руки, іншою він затискав дівчині рота.

- Будеш кричати, якщо приберу долоню? – його погляд уважно стежив за Таниною реакцією. Дівчина негативно покрутила головою. – Ну дивись мені, - тихо сказав він і прибрав руку.

 Таня галасливо перевела дух.

Він невідривно дивився на неї, ніби вивчаючи. Наче бачить Таню вперше. Що за нісенітниця? Звісно, він бачить її вперше!

Його волосся було темно-червоного кольору, очі такі ж і... Таня завмерла. У хлопця були чорні губи, які він відразу розтягнув у широкій недобрій усмішці. На лівій щоці красувався довгий рваний шрам до верхньої губи, з іншого боку обличчя теж був невеликий шрам. Зовнішній вигляд хлопця наганяв страху, але в той же час він був неймовірно гарний, неймовірно прекрасний. Таня дивилася на нього як заворожена, не в змозі відірвати погляд. Здригнулася, прогнавши невідоме донині почуття і відвела очі.

Одягнений він був теж дивно: довгий темно-коричневий плащ, чорні шкіряні штани та чоботи зі шпорами.

- Хто ти? – залипаючи у його страшні очі, спитала Таня.

Хлопець усміхнувся, цього разу привітніше.

- А ти хіба не знаєш? – щиро здивувався він. – Ти ж не спала, коли ми з Сетом розмовляли і все чула. Чи я не правий? – він злегка подався вперед, наблизивши своє обличчя до лиця Тані. Дівчина різко відсторонилася, і хлопець засміявся. – Та гаразд тобі, я не Сет і на дурниці не наважусь. Ти не потрібна мені, зате Сету скоро знадоблюсь я, – він різко підвівся з ліжка. Шпори на чоботях гриміли, коли він підійшов до вікна і глянув надвір через скло.

- Роумен? – невпевнено спитала Таня.

- Ось... молодець, - після недовгої паузи сказав він. – Ти таки знаєш моє ім'я, – він усім корпусом розвернувся до неї.

- Ким ти являєшся для них і коли приїхав сюди? – Таня сіла на ліжку, спираючись спиною об подушку.

- Тихіше, тихо, дитинко! Так багато запитань. Ти ще надто слабка. Тобі потрібен відпочинок, - фальшиве занепокоєння було в його голосі і Таню напружило це. Він ніби знущався з неї.

- Ти налякав мене і зіштовхнув зі сходів. Я впала і могла сильно постраждати!

- Воу-воу, - він виставив вперед свої долоні. – Налякав - так! Але я не зіштовхував тебе, ти сама впала. Я намагався тобі допомогти, а ти просила відпустити, ось я і відпустив, - незворушно знизує плечима.

- Відповідай мені, - попросила Таня, ледве стримуючи гнів.

Роумен напевно зрозумів, що вона відчуває і тому не стримався від глузливої усмішки.

- Я прибув учора. Доводжуся їм далеким родичем. Тепер ти задоволена? – він підійшов і нахилився, упираючись руками в м'яку постіль, уважно розглядаючи дівчину. Таня злякано закивала.

- Ти відніс мене до кімнати Сета? – Таня озирнулася на всі боки.

Роумен уїдливо вигнув брову.

- Це кімната Оніса. Але на час перебування тут, він поселив сюди мене.