Розділ 10

Наступного дня погода не стала кращою. Дощ йшов цілий день, не перестаючи. То посилювався, то прищухав. У небі висіли темні сірі хмари так низько, що здавалося, що до них можна дотягнутися. Таня вийшла надвір, кутаючись у свою малинову худі. З того боку вулиці сусід вигулював свого добермана. Ніколи Таня не любила таку породу собак, частково тому, що боялася їх. Пес, пройшовши півметра, став принюхуватися до чогось у траві, потім голосно чхнув і повернув свою голову з гострими вухами у бік застиглої дівчини. Мабуть, відчув на собі чужий погляд.

- Кронос ходімо! – смикнув за повідець сусід і пес, переключивши свою увагу на доріжку з мокрих плит під своїми лапами, подався вперед.

Таня, тримаючись задубілими пальцями за горло, шумно видихнула. Коли господар і його доберман опинилися на досить великій відстані від неї, зробила крок у бік хвіртки Сета. Тані не терпілося його побачити. Хвіртка виявилася не замкнена, і дівчина штовхнула її від себе. Зі скрипом, стулка відчинилася.

Плиткова пряма доріжка вела до вхідних дверей. Красиві троянди з боків від доріжки пригиналися під вагою крапель до газону. Дощ чинив на квіти свій тиск.

Зіскочивши на поріг, вона впевнено постукала у двері. Після хвилинного очікування повторила свої маніпуляції, але ніхто не поспішив їй відкрити. Таня розвернулася, щоб піти, але несподівано почула скрип вхідних дверей, що відкриваються за спиною. Дівчина застигла, нервово ковтаючи. Вона повільно обернулася назад і завмерла. Двері були відкриті на повну, але нікого поряд не виявилося. Вони самі відкрилася чи це зробив протяг? Відігнавши погані думки, Таня зробила крок у будинок. У приміщенні було темно, тільки горіла наприкінці коридору самотня настільна лампа на тумбочці.

- Сет! – покликала дівчина, озираючись. – Аркано! Це я! Таня! Аууу! Чи є хто вдома? У вас двері не зачинені!

Ніхто їй не відповідав, у хаті оселилася могильна тиша. Вирішивши, що їх тут немає, Таня в нерішучості попрямувала до дверей, як раптом, почула на другому поверсі незрозумілий звук. Вона обернулася, вдивляючись у темряву сходів. На другому поверсі явно був якийсь рух.

- Оніс? Це ти? – Таня зробила крок ближче. – Оніс, якщо ти злишся на мене через свого брата, то вибач, я... - Таня завмерла, побачивши темну постать на верху.

Розглянути хоч щось у такій темряві було неможливо і дівчина, жмурячись, попрямувала до сходів.

Крок, ще крок... і ось вона уже стоїть поряд із першою сходинкою. Поклавши ліву руку на перило, вона вдивлялася у постать на верху.

- Оніс? – дуже тихо покликала дівчина і ступила на першу сходинку.

Крок за кроком і ось вона уже десь посередині. Фігура людини стояла нерухомо. Спалах блискавки і різкий гуркіт грому, змусив Таню скрикнути, підстрибнувши на місці від переляку. Швидко глянувши у бік вікна смикнулася, вона й не помітила, коли знову встигло так стемніти. Дощ шумно барабанив по віконних відливах і стікав по склу вниз. Черговий сліпучий спалах блискавки привів її до тями, і Таня знову звернула свій погляд на верхній поверх. Там було зовсім порожньо. Нікого. Може, їй взагалі здалося, що там хтось був? Придивившись краще, вона нікого не помітила.

Продовжуючи підніматися на гору, невпевнено крокуючи сходами, дівчина ступила на другий поверх і відпустила рукою перило.

- Оніс?

Блискавка на мить висвітлила простір. Все, що побачила Таня - порожнеча, – дівчина здригнулася в заціпенінні, коли відчула чиєсь дихання, що обпалює, у себе над лівим вухом. Шию відчутно обдало жаром. По шкірі поповзли мурашки і волосся на руках стало дибки. Таня затамувавши подих різко повернулася, і вперлася поглядом у чиїсь криваві злі очі за міліметр від неї. Гучно закричавши, вона подалася назад і забувши, що позаду сходи, оступилася і почала падати на спину. Чиясь сильна велика долоня вхопила її за худі, утримуючи дівчину від падіння.

Таня репетувала не перестаючи. Рука потягла її на себе і очі дівчини округлилися від переляку ще більше. Вона почала брикатися і вириватися, навіть не усвідомлюючи того, що якщо вона впаде, то зверне собі шию чи зламає собі щось. Зараз вона за крок від подібного результату подій. Але Тані було зовсім начхати. Вона хотіла якнайшвидше вирватися з лап страшного типу і кинутися навтіки додому.

- Відпусти! – налякано кричала дівчина. – Сет! Аркано! Допоможіть! Хоч хтось!

Несподівано, хватка розслабилася і долоня червоноокого більше не стискала тканину Таниної худі. Він розтиснув пальці і дівчина з гуркотом повалилася сходами, і вивалилася на перший поверх.

Різкий біль накрив все тіло, у вухах стояв гомін, а перед очима взагалі все потемніло і розпливлося. Вона не могла поворухнутися. Одна її нога була підгорнута під себе. Таня хотіла вити від болю, але не могла, вона не мала сил.

Прикривши очі і на мить відкривши, вона побачила високого хлопця, що наближається до неї. Він неквапливо спускався до неї сходами. Сет?.. Оніс?.. Ні! Це хтось інший! Знову заплющила очі і розплющила... Хлопець уже зовсім поруч... Присів навпочіпки біля неї. Обличчя серйозне, трохи стурбоване, але в той же час... байдуже. Як таке можливо? А! Таня зрозуміла: справа в його очах, вони випромінювали холодність і байдужість! Знову заплющила очі і... Вона відчула, як її дбайливо підняли на руки. Розплющує очі і невиразно бачить поруч його обличчя у профіль. Хлопець ніс Таню на руках на гору. А він гарний... останнє про що подумала вона і заплющила очі.