9.2

Знову дерева, знову кущі... Дорога повертала кудись праворуч і... обривалася. Таня збентежено зупинилася на краю і подивилася на хлопця. Він впевнено пройшов повз неї і пішов далі.

- Як ти знаходиш такі місця? – Таня знову розуміла, що жодного разу не була тут.

- Секрет! – серйозно відповів хлопець і, обернувшись до дівчини, широко посміхнувся.

Таня, дивилася на його задоволену посмішку, яка, здавалося, будь-якої миті може розірвати його прекрасні губи і починала просто ненавидіти Сета. Як так сталося, що він пізнав за такий короткий проміжок часу її рідне місто краще, ніж вона сама? Різко захотілося послати все до біса, розвернутися й піти, але вона не стане так робити, не маленька ж ображатися через дрібниці!

Сет вивів Таню до невеликої круглої галявини, на центрі якої росло величезне високе дерево. Тільки воно було дивним... Чорний стовбур, гілки... і жодного листочка. Воно виглядало, як у фільмах жахів. Таня здивовано дивилася на похмурого вигляду дерево і не могла відвести погляду.

- Подобається? – почула поряд голос Сета.

Таня, проковтнувши, кивнула і подалася вперед до дерева. Сет крокував поряд.

- Два роки тому, у цей дуб ударила блискавка. Вогонь палав довго, дістаючи до неба, - тихо заговорив Сет. – Бачиш дірку? – він вказав на чорний отвір у дереві, і Таня знову мовчки кивнула. – Там жила білка.

- Що? – Таня засміялася.

- Білка! – повторив Сет. – Їй вдалося не згоріти, і вона втекла. Мабуть, знайшла собі новий будинок... - задумливо промовив хлопець, дивлячись на дупло в дереві.

Несподівано, Сет схопив Таню за талію і повалив у густу траву, навалившись усією вагою на дівчину, притискаючи до землі. Таня часто задихала.

- Тобі що, зовсім не шкода бідну білочку, яка втратила будинок? – пошепки запитав він.

- Жаль, - теж прошепотіла вона.

- Тоді чому смієшся? – докірливо спитав він і не давши їй відповісти, накрив губи дівчини своїми. Вона відповіла йому і сотні мурашок забігали в неї по спині, коли його теплий язик увірвалася в її рот і торкнулася її язика.

Він зняв із себе джинсову куртку. Таня так і не зрозуміла, навіщо він одягнув її, адже вона навіть у шортах та легкій маєчці вмирала від смертельної спеки. Таня розстебнула ремінь на його джинсах і потягла блискавку вниз. Він цілував кожен сантиметр її тіла, а вона гладила його руками. Хвилі блаженства накривали з головою, і вони обоє потопали у їхній глибині. Таня тонула в синеві його очей, коли він, нависаючи над нею, пильно вдивлявся в її очі, здійснюючи різкі рухи. Відчуття польоту та вибух різнокольорових іскор перед очима затьмарили свідомість. Таня з силою обіймала його ногами, а він, намацавши її долоні, переплів їхні пальці і міцно стиснув. Таня з жаром видихнула в його губи, і він легенько поцілував її.

- Ти привів мене до цього страшного дерева, щоб спокусити? – вона здивовано дивилася на почорніле дерево, натягуючи майку, яка ніяк не хотіла одягатися, прилипаючи до вологого від поту тіла.

- Я подумав буде романтично. Ти...я...жахливе дерево... - прошепотів він на вухо, наблизившись. – І нікого навколо! – він, схопивши дівчину своїми руками, почав лоскотати і Таня заверещавши, подалася вбік.

- Та ти романтик від Бога! Всі інші хлопці тільки можуть повчитися в тебе, - Таня відступала крок за кроком назад, а Сет, загрозливо наближався до неї, тільки й посміхаючись грайливою посмішкою, але Тані все одно було до чортиків страшно. Хлопець різко смикнувся і кинувся у бік дівчини. Підстрибнувши на місці, Таня ломонулась бігти до автомобіля, але Сет упіймав її біля самої машини і схопивши міцно обійняв ззаду. Він притиснувся до неї всім тілом і вткнувшись обличчям у волосся, з блаженством вдихав їхній аромат. Волосся пахло ароматом манго. Таня завмерла, намагаючись не ворушитися. Потім смикнулася, у неї зачухалося коліно.

- Стій! – прошепотів Сет. – Не ворушись, – і Таня знову завмерла. – Я хочу простояти так до самого ранку. Та що там ранок... Вічність, - з жаром видихнув він і поцілував Таню ззаду в шию. – Не хочу тебе відпускати, – його обійми стали міцнішими. Він голосно потяг носом повітря і голосно видихнув, обіймаючи дівчину. Йому подобалося вдихати її чудовий аромат. Йому подобалося, як пахне її шкіра, її волосся... А смак її губ безцінний.

- Так не відпускай, - шепнула Таня і накрила його руки своїми.

Стояли вони так хвилин п'ятнадцять, коли вдалині пролунав грім, Сет відсторонився і глянув у той бік.

- Поїхали, ми маємо зазирнути в ще одне місце. Але перед тим, як туди поїхати, я маю запитати: ти зголодніла? – він відчинив дверцята, і Таня сіла в машину.

- Так, є трішки.

- Чудово, значить їдемо не дарма, - він сів за кермо і завів двигун. – Остання зупинка «Бургери від Марі».

- Це ще де? – здивувалася Таня.

- Побачиш.

Сет поїхав у напрямку гуркоту грому, хмари невблаганно наближалися до міста і були чорні, як ніч.

Бургер-кафе розташовувалося на околиці передмістя.

- Вони нещодавно відкрилися? – запитала Таня, виходячи надвір.

- Вони працюють уже років із десять. Не знаю, чому ти дізнаєшся про це місце тільки зараз, - губ хлопця торкнулася приємна усмішка.