Розділ 7

Їхали вони, здавалося, цілу вічність. Кинувши погляд у вікно, Таня побачила запалені ліхтарі. На місто опустилися сутінки та вечірні вогні, як гірлянди на ялинці, прикрашали мегаполіс, що темніє. Кілька разів дівчина намагалася зловити в дзеркалі погляд Оніса, але він зовсім не звертав на неї уваги і Таня засмутилася. Вона хотіла потоваришувати з братом Сета, а він здається тільки більше почав ненавидіти її тепер, коли вона сидить поруч із Сетом у їхній машині, та ще й обійнявшись. Таня зітхнула і подивилася на небо, що темніло. Он далеко на обрії з’явилася перша зірка і тепер яскраво сяє, насміхаючись над усіма з висоти.

- Коли ми вже будемо на місці? Якось довго ця поїздка триває, - наважилася подати голос Таня. Вона весь час кидала стривожені погляди у темряву зовні.

- Боїшся? – з глузуванням запитав Оніс і спіймав на собі зляканий погляд дівчини в дзеркало. – Правильно робиш, бійся, - прошипів він, пильно дивлячись на неї. Поки вони грали в безглузді гляділки, світло зустрічних фар потрапляло на обличчя Тані і Онісу спала дурна думка про те, що Танька справді нічого так на зовнішність. Хлопець примружився, насилу повертаючи свій погляд на дорогу.

Аркана з тріском дала йому потиличник.

- За дорогою дивись, - кинула йому їдко і повернувшись до Тані: - Вже зовсім скоро, не хвилюйся.

- Скільки ми вже в дорозі? – Таня не могла вгамувати безпричинне тремтіння у всьому тілі.

- Менше, ніж ти думаєш, - безтурботно озвалася Аркана.

- Зрозуміло! Ми не можемо їхати цілу вічність, - пробурчала Таня, а Оніс засміявся.

Поруч із баром було повно народу. Контингент був як із низів суспільства так і з пристойних багатих городян. Брови у Тані самі по собі поповзли нагору: яким саме чином вони вибирають місця для тусовок? Спочатку той бар, тепер цей – жах просто! Намагаючись не відставати від демонів, дівчина вчепилася Аркані в руку і пішла поряд із нею.

Бар був не зовсім баром, а щось на зразок суміші бар-клуб. Під стінами розташувалися столики зі стільцями, центр заповнював величезний танц-пол. Біля самої стіни, де не було столиків, прилаштувалася гарна барна стійка, з таким же красенем барменом. Цей хлопець викликав у Тані шквал захоплень.

Вони пробиралися крізь увесь цей натовп буквально використовуючи грубу силу. У закладі не проштовхнутися. Таня мимоволі терлася об незнайомих людей, а люди терлися об неї. Дівчину поглинула хвиля огиди – вона терпіти не могла, коли до неї торкаються незнайомці. Придивившись, Таня зрозуміла, що тут щось не так. Вона буквально з кожним відвідувачем стикалася поглядами і їхні очі постійно сяяли як ліхтарики різнокольоровими вогнями. Світло софітів яскраво било по очах, але це було не воно, а щось інше.

Дратівливий запах спиртного та поту бив у ніс. Такі запахи Таня взагалі не виносила, особливо спиртного. Та й музика гриміла так, що вібрацією віддавалася всередині тіла, здавалося, Таня кожною клітиною відчувала удари басів.

Ось очі ліхтарики блиснули... Ось уже інші та іншим кольором. Червоні, сині, зелені, золотаві... У дівчини закружляла голова.

- Аркано?! – прокричала Таня прямо у вухо синевласці. - Що в них усіх з очима?

- Свою справжню подобу надприродні істоти, які мешкають на землі – ховають. Але іноді їх можуть видати очі! – просто відповіла вона.

- Очі – дзеркало душі? – уточнюючи, спитала Таня.

- Саме! – підтвердила Аркана.

Таня раптом різко завмерла, схопивши синевласку за руку.

- Почекай... це що...бар нечисті? – схаменулась від жаху Таня і Аркана засміялася.

- Ну звісно, а ти що подумала? – і у відповідь на повний страхом Танін погляд, сказала: - У кожному місті є такий заклад, де такі як ми можемо проводити час. Для демонів свій клуб, для вампірів свій і таке інше... Але є й спільні, такі як цей бар. Тут збираються всі: демони, перевертні, чаклуни... - вимовляла Аркана, загадково знизивши голос. Дивно те, що Тані доводилося буквально горлянку собі зривати, щоб вона її почула. Зате синевласка говорила майже пошепки, особливо не надриваючись і Танька виразно чула кожне сказане їй слово. – Колір очей показує їхній рівень, наскільки вони круті, а також показує расову належність. Наприклад... - Аркана озирнулася і вказала на хлопця, що стоїть неподалік зі склянкою бурбона. – ... Його очі червоні – демон, плюс у нього найвищий рівень демонів. А он той... - вона вказала на того, що стоїть поряд з ним. - ... Нечисть - що мешкає на болотах і в дрімучих лісах. Колір очей болотно-зелений або просто брудно-коричневий.

Таня кивнула і Аркана потягла її у бік барної стійки.

- Ти не хвилюйся Танюш, ніхто тебе не чіпатиме. Бо я нікому не дам тебе ображати. Просто вони намагаються залякати тебе, показати, хто тут головний. Не купуйся на їхні дурні залякування. Кожен присутній тут знає, що ти людина, ось вони й вирішили з тобою пограти. Привіт Віріо! – Аркана мило посміхнулася хлопцеві-бармену, а той усміхнувся у відповідь. - Знайомтеся: Віріо – це Таня, Таня – це Віріо, мій ненаглядний красень!

Таня привітно кивнула, а Аркана спершись об барну стійку, перехилилася через неї і поцілувала хлопця в губи. Таня здивувалася.

- То ви зустрічаєтесь? – здивувалася вона.

- Так, і вже дуже давно! – підтвердила синевласка.