Глава 14. Союзники, це добре.

Глава 14. Союзники, це добре.

 З тієї самої ночі, як душа предка-характерника, так би мовити - оселилася в тілі Ігоря, досить часто доводилося тепер, прокидаючись, зустрічатися з черговим, не надто приємним сюрпризом. То, це булла - Попілюха. То - чорт, власною, рогатою та голодною персоною. То -  Данко, чимось вічно незадоволений і який, постійно, щось вимагав від свого нащадка.

 Але цього разу, коли, прокинувшись уже після полудня, Ігор розплющив свої очі, на нього чекав… несподіваний і приємний сюрприз.

- Ти, так солодко спав, що я не стала, навіть тебе будити. – З милою усмішкою на обличчі, проворкувала Зеня, яка стояла біля ліжка, на якому лежав хлопець.

«- Ти подивися, сама прийшла! Схоже, що не слабо її зачепив твій поцілунок!» - Тут як тут, з'явилася душа предка.

- Чим, зобов'язаний? - Все ще погано розуміючи після сну, Ігор з побоюванням зиркнув на плетений кошик, який тримала в своїх руках дівчина. Адже не варто було забувати того, ким та була. Так що, цілком можливо, у цьому кошику могли, бути, навіть отруйні змії.

- Я, принесла тобі свіжого, з ранкового надою, молока та пиріжків. – Знову мило посміхнувшись, повідомила дочка старости.

- Невже, сама доїла корову і сама випікала пиріжки? - Вирішив перевірити Ігор, наскільки ж, і справді, сильно, зачепив Зеню, його перший відьомський поцілунок, і як це все далеко зайшло…

 Ствердний кивок голови красуні, дав зрозуміти, що зайшло все це - дуже далеко! І з цим, треба було терміново щось робити. Адже, Ігор уловив себе на думці про те, що не проти того, щоб дія закляття першого відьомського поцілунку, тривала ще. Адже не минуло й дня, а йому, вже в ліжко, приносять молоко та пиріжки. А що ж буде далі…?

- Ні! - Підвівшись з ліжка і невдоволено струсивши головою, він рішуче відігнав від себе всі непотрібні думки.

- Що, ні? - Не зовсім зрозуміла Зеня, при цьому з обожненням розглядаючи хлопця, який стояв перед нею в одних трусах.

- Я, так не можу! - Прийнявши остаточне рішення, твердо заявив Ігор.

«- Зате, я, можу». – Твердо заявив характерник, який чудово зрозумів, що такого не може його учень, і що той зібрався зробити. – «Та не будь ти таким… сумлінним. Думай про те, що це все, потрібно, чисто, тільки для справи, а не для тіла. Ні, ну, якщо тобі заманеться і для тіла…»

- Поцілуй мене. – Попросив Ігор Зеню, не ставши дослуховувати душу предка, яка намагалася, наче демон спокусник, переконати його.

– Що? - Чомусь, трохи захвилювалася дівчина.

- Я, говорю - поцілуй мене! - Трохи з натиском, зажадав Ігор, забравши при цьому з рук Зені кошик, і поставивши його на підлогу.

«- Як же з тобою важко!» – Втомлено видихнув Данко. - «Чого так поспішати, звільняти її від закляття? Взяв би, поставив їй кілька цікавих для нас питань. А отримавши відповіді, якщо тобі, цього, так сильно хочеться, то і звільнив би її, після цього».

 Слухаючи слова характерника, що звучали в його голові, Ігор на кілька секунд відволікся. І тільки тепер, звернув увагу на те, що ніхто його ще так і не поцілував. Зеня просто стояла перед ним і з якоюсь дивною цікавістю розглядала.

- Ти, точно хочеш, щоб я, поцілувала тебе? - Зрештою, тихо і чомусь сумно, поцікавилася вона.

- Так, я хочу, щоб ти, мене поцілувала. – Впевнено підтвердив своє бажання Ігор. - В губи. - Довелося зробити йому уточнення, тому що дівчина потяглася до його щоки.

 Через секунду їхні губи зіткнулися в несміливому, акуратному поцілунку. Але, через, буквально дві-три секунди, в поцілунку з'явилася справжнісінька пристрасть. Втім, ця пристрасть, закінчилася так само швидко, як і почалася.

- Ти, що собі дозволяєш?! - З обуренням відсторонившись від хлопця, обурилася Зеня. - Ти, що, тепер вирішив, у кожну нашу з тобою зустріч, лізти мене цілувати?!

- Молоко з пиріжками залишиш, чи забереш тепер із собою? - Як ні в чому не бувало, поцікавився Ігор.

– Що? - Трохи розгубилася красуня, яка, мабуть, чекала, зараз, почути виправдання хлопця, але, ні як, не це незрозуміле питання. - Яке ще, молоко з пиріжками?

 Простеживши за поглядом Ігоря, Зеня побачила кошик з продуктами, що стояв на підлозі. І судячи з того, як невдоволено примружилися її очі, вона дещо почала пригадувати.

- Так що, даси мені можливість оцінити, яка ти господиня?

«- Хлопець, пригальмуй коней». – Занепокоївся Данко, побачивши, разом зі своїм нащадком, як зло блиснули очі Зені. – «Граєш із вогнем! Адже вона, більше не під дією першого відьомського поцілунку. І, якщо розсердиться по-справжньому, може запросто перетворити тебе на будь-що».

 Ігор і сам, все це чудово розумів, але інакше, вчинити не міг. Розлютивши Зеню, і примусивши її на нього злитися, він розраховував, таким чином, відштовхнути її від себе. І робив, зараз він це, швидше для себе, ніж для неї. Адже, незважаючи на те, що дія першого відьомського поцілунку з них обох була знята, його тягло до цієї красуні-відьмочки, поцілунок з якою ніяк не йшов у нього з голови.

- Коли кошик звільниться, принесеш його до мене додому. - Різко розвернувшись, Зеня вийшла з кімнати, залишивши хлопця віч-на-віч із принесеним їй для нього частуванням.

- Ти, чув. - Задоволено усміхнувшись, звернувся Ігор до душі предка, ставши при цьому, вивантажувати вміст кошика на стіл. – Хоче, щоб я, прийшов до неї додому. Мабуть, сильно я її зачепив, якщо шукає будь-який привід, щоб мене побачити.

«-Та, ні, ідіот-нащадок». – Не погодився Данко. – «Більше, схоже на те, що це тебе, як ти висловився – зачепило сильніше, ніж слід».

– Можливо, що й так. – Не став заперечувати Ігор, який уже сів за стіл. Наливши з банки в чашку молока, він з насолодою зробив великий ковток, після чого, плотоядно подивився на пиріжки, зрозумівши, наскільки ж сильно, був голодний. – Але сподіватимемося, що незабаром, залишкові дії цього першого любовного поцілунку, повністю вивітряться з моєї голови.