Розділ 12. Не можу.

Глава 12. Не можу.

 Подивившись на сонце, яке опускалося за дерева, що несло разом із собою світло і спеку, минулого дня, Ігор, важко видихнувши, рушив протоптаною через город і пшеницю стежкою до покинутого яблуневого саду.

 Три години, що залишалися до заходу сонця, і до призначеного часу зустрічі з Мавкою, хлопець провів у підготовці до майбутньої битви з Лісовиком. Благо, встановлений мертвою прабабусею-ведьмою магічний захист будинку, був активний ще до кінця цього дня, і ніякі несподівані та негадані відвідувачі, не заважали і не відволікали своїми візитами, від процесу підготовки та зборів всього необхідного.

 За дві години, проведені у медитації, у світі душі, Ігор пройшов, так званий – «курс молодого бійця». У цьому ж, конкретному випадку – «прискорений курс молодого характерника». Звичайно, він навіть і близько не став характерником, а тим більше, не набув жодних здібностей та умінь, якими мали обладати ці легендарні воїни. Адже при всьому бажанні, вдаючись навіть до найсильнішої магії, цього, просто неможливо було зробити за такий короткий час.

 Адже магія магією, але не варто забувати і про те, що людина, її внутрішні органи, зв'язки, м'язи, суглоби, судини, вузли і меридіани - все, повинно, було, бути підготовленим, належним чином до того, щоб витримати все те, що могла дати магія. Адже лише одного невеликого прорахунку, якогось неукріпленого і непідготовленого органу, було вже достатньо, щоб, якщо й не вбити, то понівечити чи зробити калікою того, хто поспішно скористався магією для досягнення швидкого перетворення себе, на того, хто володіє якимись надздібностями. Адже не дарма, навіть, ті ж відьми, витрачають стільки багато років на навчання та підготовку своїх тіл.

 Звичайно, і серед відьом трапляються ті, хто поспішає. І таких, любителів поспіху, легко потім впізнати за каліцтвом, які приписуються відьмам в народі. За каліцтвом, серед яких, найчастіше зустрічаються: горб, кістяна нога, неприродно довгий, вкритий великими бородавками ніс, і зігнута, чи не до самої землі спина.

 Прекрасно знаючи про всі ті ризики та наслідки, які могли обрушитися на голову того, хто стане на шлях прискореного навчання у становленні характерником, Данко постарався, наскільки це було можливо, звести всі ці ризики та наслідки для свого учня до мінімуму. Та якби була його воля, а головне – був би в них, час, то він, взагалі, нізащо не став би дозволяти робити своєму нащадку-учню те, що потрібно було зробити.

 Але, незважаючи на величезний ризик, з'являвся хоч якийсь шанс, непідготовленому і ненавченому учню, ненадовго активувати Відьомський Амулет, для того, щоб використовувати енергію, що містилася в тому. Використовувати так, як використовував свого часу він сам, коли бився з Лісовиками.

 Були, звичайно, й інші методи та способи боротьби з Лісовиками, але саме тільки цей спосіб підходив зараз нащадку, який був слабкий і нічого не вмів.

 Зміна декорацій, проведена у світі душі Ігоря, як пояснив Данко, була зроблена не просто так. Не заради того, що йому, раптом, захотілося, урізноманітнити навколишню місцевість, того місця, де тепер доводилося мешкати. Усі зміни, було зроблено, заради Ігоря. Заради того, щоб перенести його, в те місце, де необхідно було вступити в бій із Лісовиком. Адже правильно підібране місце для битви, збільшувало шанси на перемогу.

 Те, що це була, третя ніч після початку повні, було, здавалося, подарунком долі. У всякому разі, так заявив своєму учневі характерник. Пояснювати ж, чому, це, було, прямо, таки і подарунком долі, він не став. Пославшись на те, що зараз, нема чого забивати голову Ігоря зайвою інформацією.

 Чудово розуміючи, що від того, чого його зараз на цій галявині вчив наставник-характерник, залежить його життя, Ігор намагався через всі свої сили. Намагався, запам'ятати і навчитися робити так само, як це робив Данко. І треба віддати належне, зрештою, з освоєнням, так званої – теорії, Ігор упорався, вельми й вельми непогано.

 Та ще б, йому, було і не запам'ятати всі, ті руни (яких, до речі, і було, лише дві), у вигляді яких необхідно було викласти тридцять багать, навколо поляни. Усі, ті, не такі вже й складні дії, та їхню послідовність. Не запам'ятати, коли наставник-характерник, який навчав його, вимагав повторювати і робити все, заново і заново, стільки разів... Що зупинив він свою, так би мовити - муштрівку, тільки тоді, коли, врешті-решт, Ігор зміг не менше ніж двадцять разів поспіль, зробити все правильно і без жодної, найменшої помилки чи зволікання. Скласти у вигляді рун дрова для багаття. Вимовити вголос слова заклинання, стоячи вже посеред галявини в оточенні тридцяти вогнищ-рун, що горіли. Активувати Відьомський Амулет…

 І тільки ось тут, на передостанньому етапі дії і починалася, як здавалося спочатку - невелика проблема. Хоча… яка там, до всіх демонів, невелика проблема! Адже як з'ясувалося, після, понад сотні проведених, безрезультативних спроб активувати Ігорем Відьомській Амулет – це булла, просто величезна проблема!

 Так-так. Незважаючи на те, що Данко дуже зрозуміло, пояснив своєму учневі, що і як необхідно робити, той ніяк не міг, активувати Відьомський Амулет. Активувати для того, щоб зробити з нього витягування енергії з подальшим застосуванням цієї енергії. Адже для здійснення всього задуманого і розробленого плану, необхідно було, хоча б один, єдиний раз, зробити активацію Відьомського Амулета.

 І так і так, характерник, знову і знову, пояснював своєму нащадку, як активувати Відьомський Амулет. Але, нажаль. Незважаючи на всі зусилля та старання Ігоря, у нього нічого не виходило.

 Однак головним було те, що він, хоч би, запам'ятав, що треба було робити, щоб це вийшло. Запам'ятав для того, щоб, коли настане час, випити дві краплі еліксиру, який допоможе Ігореві, на невеликий проміжок часу увійти в такий стан психіки, коли розкривається весь потенціал психологічної та біологічної енергії, не довелося зволікати, думати та згадувати. А одразу, приступити до активації та застосування Відьомського Амулету.