Глава 8. Ну ти й дурень, хлопче.

Глава 8. Ну ти й дурень, хлопче.

 Розплющивши очі, Ігор виявив, що перебуває там, куди недавно, незважаючи на всі зусилля, що докладаються їм, йому ніяк не вдавалося прорватися.

- Я, не чекав на тебе так рано. – Сказав Данко, що сидів до нього спиною в позі лотоса. - Щось трапилося? Чи тобі так сильно не терпиться, приступити до наших тренувань?

 Все вірно, Ігор був у світі своєї душі. Здавалося б, щойно він корчився від нестерпного, жахливого болю на підлозі кімнати в будинку прабабусі Галі. А тепер, розплющивши очі, виявив, що він стоїть посеред покритого квітами і соковитою, зеленою травою луки.

 Як і завжди, на неймовірно блакитному небі, повільно та гарно пропливали купові хмари. Яскраво світило лагідне сонце, даруючи радість, умиротворення та тепло.

 Але цього разу, було щось нове…

 Додався тихий, що пестив слух спів птахів і легкий, освіжаючий вітерець.

- Я, знайшов необхідне магічне чорнило і зробив татуювання Захисної Печатки. – Похмуро повідомив Ігор.

- Молодець. - Так само, не обертаючись і не залишаючи пози лотоса, скупо похвалив характерник.

- Звісно, ​​молодець! - Закипів хлопець, згадавши, через що йому довелося щойно пройти. - Тільки твоя Захисна Печатка, не працює! Чи ти просто настільки тут, незрозуміло чим зайнятий, що ігноруєш мої виклики?

- Ех, молодь, молодь! Жодної поваги до старших. - Піднявшись на ноги, Данко підійшов до Ігоря, і перш ніж той встиг збагнути, що відбувається, відважив йому не слабкий такий потиличник. Від якого хлопця відкинуло геть на кілька метрів. – Більше не смій у такому тоні розмовляти зі старшими. А особливо, коли цей старший, твій учитель і наставник.

 Піднявшись на ноги, масажуючи при цьому долонею місце удару, що не слабо так боліло, Ігор, зменшивши тон, поцікавився:

- Адже ми, ніби знаходимося в світі моєї душі. У світі, так би мовити, духів. Не зовсім реальному і матеріальному світі. Тоді, чому я відчуваю тут біль від ударів, та й взагалі, якийсь тілесний контакт?

– А ось це, вже правильні питання. – Задоволено усміхнувся характерник. – І до цього питання, ми повернемося, трохи згодом. А зараз же, постарайся спокійно та зрозуміло пояснити мені, з чого ти вирішив, що Захисна Печатка не працює?

 Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, щоб узяти під контроль обурення, що продовжувало вирувати в ньому, яке знову з'явилося, від одного тільки спогаду про Захисну Печатку, від якої він не отримав жодної користі, а лише зазнав неймовірного пекельного болю, Ігор почав розповідати…

 Не перебиваючи, Данко вислухав уважно до кінця розповідь свого учня. Трохи невдоволено хмурячись лише в ті моменти, коли, в тому чи іншому вигляді, його намагалися у чимось звинуватити чи дорікнути. Нарешті, коли Ігор замовк, чекаючи, мабуть, від нього відповідей і роз'яснень, він стомлено видихнувши, заговорив.

- Те, що ти зумів знайти чорнило - похвально. Хоча, тільки сліпий чи зовсім тупий, не звернув би увагу, на спеціально залишені підказки, у вигляді видавлених на чорнилах частин печатки. - Що ж. Не дуже це, було, схоже на похвалу. Але далі… було ще й не таке. – Так само, похвально і те, що ти зміг самостійно, здогадатися до того, що кожну з трьох ділянок Захисної Печатки, слід заповнити певним чорнилом. І ось цей факт, такого прояву якоїсь подоби наявності у тебе розуму, мене й турбує…

- Не зрозумів?

- Я, ще не закінчив! - Невдоволено блиснув зеленими очима характерник, відваживши стрімкий потиличник Ігорю, який не дав йому домовити.

- Та скільки ж, можна! – Піднімаючись із землі, на яку він упав, після покарання вчителя та після триметрового польоту повітрям, обурився Ігор. Причому, обурився не тільки через покарання, а ще й через те, що вкотре, не встигав зреагувати на потиличник предка.

- Скільки заслуговуватимеш, і поки не навчишся вчасно реагувати і уникати, стільки буде і можна. – Спокійно зауважив Данко. – А тепер же, повернемось до наших дурнів. Точніше, до одного дурня в твоєму обличчі. - Задоволено примружившись, бо, незважаючи на гнівно блискучі очі Ігоря, той мовчки проковтнув образу, він приступив до роз'яснення. - А дурень ти тому, що дадумався, самостійно, без настанови і роз'яснення наставника, ввести собі під шкіру насичене магічною енергією чорнило. Тобі ще пощастило, що ти, після цього, залишився живим.

- Ти ж сам сказав, що треба знайти чорнило і зробити татуювання.

- Не перекручуй мої слова. Я, тобі сказав, що потрібно спочатку знайти чорнило. І вже точно не говорив, що необхідно відразу ж набивати цим чорнилом Захисну Печатку на своєму тілі.

– Можливо, що й так. – Не став сперечатися Ігор.

- Не можливе, а так воно і є. - Поправив Данко.

- Так учитель, так воно і є. Здурив. Поспішив. З ким не буває. – Вирішив задобрити Ігорь предка, перед тим, як поставити йому питання, на яке, він так ще й не отримав відповіді. – А тепер, дай мені, будь ласка, відповідь, чому Захисна Печатка не працює?

- А не працює твоя Захисна Печатка тому, що, перед тим, як вводити собі під шкіру кожне з алхімічних чорнил, необхідно було перед цим випивати спеціально приготовлений еліксир, який знаходився у флакончиках, запечатаних цим чорнилом. Ці еліксири є антидотом та активатором.

- А одразу не можна було все це розповісти?! – Обурився Ігор.

- А хто ж знав, що ти, так швидко знайдеш чорнило і одразу ж кинешся набивати собі Захисну Печатку! – У тон йому відповів Данко. - Це ж тобі, не іграшка. А небезпечна для життя магія. Магія, в якій ти, поки що, зовсім не розумієшся. І для того, щоб навчитися магією користуватися, у тебе є наставник, в моєму обличчі, який навчає всьому цьому. То чому ж ти, знайшовши чорнило, одразу не звернувся до мене?

- Я, намагався. Але ти, сам не давав мені, сюди потрапити, перегороджуючи шлях Захисною Печаткою, для якої я знайшов чорнило. Зрештою, я розцінив це як твій тонкий натяк на те, щоб я, сам здогадався, що до чого. З чим, до речі, я, непогано впорався. Тільки вибач, але ніяких натяків, про те, що перед вбиванням магічного чорнила необхідно випивати еліксир з флакончика, я ніде так і не побачив.