Глава 7. Знайшов. Здогадався. Зробив.

Глава 7. Знайшов. Здогадався. Зробив.

 Цього разу, вийшовши зі стану медитації, хоч і не знайшовши душевного спокою, так і не очистивши розум від тривог, негативу, страху та дратівливості, проте, Ігор відчував якусь подобу задоволення. Того самого задоволення, яке приходить, з отримання відповідей на питання, що мучили і турбували його.

 Тепер він знав, що відбувається. Знав, з чим, а точніше з ким, пов'язані всі ці кошмарні, містично-фантастичні події, які увірвалися в його життя. Адже, як кажуть – знання, це сила! І, незважаючи на те, що ці, здобуті, щойно знання, нормальну людину, напевно звели б з розуму, ну, або у всякому випадку, змусили, засумніватися в здоров'ї свого розуму, для Ігоря ці знання стали чимось на кшталт кинутого йому долею виклику. Того самого виклику, який змушує ворушитись, робити щось нове у своєму житті. Рухатися до нових цілей. Досягати нових вершин як у спорті чи роботі, так і в сімейному житті.

 Впадати у відчай, лаятись, психовати чи панікувати, коли в його житті виникали якісь труднощі та складності, неприємності чи небезпеки, було не в правилах Ігоря. Він звик боротися, боротися та перемагати. Якщо ж цього не вдавалося зробити відразу, дивлячись від ситуації, дивлячись на те, з чим він зіткнувся і в чому саме, полягала проблема, що виникала в його житті, і вибирався шлях її вирішення.

 На жаль, але від долі було не втекти. І Ігор це чудово розумів. Особливо, чудово, зараз він розумів те, що втекти і сховатися від проблеми, що тепер виникла в його житті - не вийде.

 Не та це була проблема, про яку можна було забути. Або, від якої, можна було, спробувати якось відгородитися чи сховатися. І навіть незважаючи на страх (а хто б не злякався, зіткнися він з такими жахливими реаліями у своєму житті), треба було вирішувати і цю проблему. Вирішувати, незважаючи на те, що всі ці розбирання чи війни… одним словом, те, що відбувалося між характерниками та тварюками з Чорного Світу, його зовсім не хвилювали і були йому не потрібні. Але, вибирати то тепер не доводилося. Та й раніше, ніхто йому цього вибору і не давав.

 Ось так, живеш-живеш. Будуєш якісь плани. І раптом виявляється, що твій життєвий шлях, яким тобі належить рухатися, вже розписаний твоїми далекими предками. І не важливо, що ти зовсім не маєш жодного відношення до тих далеких, героїчних чи злочинних діянь, які вчинили твої предки. На жаль, на жаль. Але, як тепер з'ясувалося – наслідки цих, скоєних сторіччя, якщо навіть не тисячоліття тому, діянь предків, торкнуться і тебе. Торкнуться ні в чому, поки що не повинного нащадка, який наскільки це можна було, не встрявав ні в які розбирання і всілякі неприємності.

 І ось тепер, тобі, добропорядному, далекому нащадку, який не вчинив жодного великого гріха,  доведеться тримати відповідь за те, що хтось із твого роду племені, колись, щось, комусь зробив…

 Літній ранній світанок уже встиг розбавити сірими фарбами нічну темряву, тож у кімнаті вже було досить ясно. Навіть крізь зачинені вікна долинав приглушений склом крик півнів, а так само щебетання і співи птахів, які зустрічали новий день. Жахлива, сповнена смертельної небезпеки ніч, залишилася позаду. Як же хотілося також сказати і про весь той кошмар, що залишився та увірвався тепер у життя Ігоря. Але, нажаль…

 Тихо зітхнувши, одразу відігнавши від себе, згубні в цій ситуації сумні думки та упадничинські настрої, хлопець став не поспішаючи, уважно розглядати флакончики, що зберігалися разом з ножем Ворога в схованці прабабусі Галі. Беручи то по одному, то одразу по два чи три флакончики в руки, він крутив їх перед своїми очима, приділяючи особливу увагу огляду закупорених пробками та залитих воском шийок.

 На поверхні кожної пробки, а вірніше воску, що заливав їх зверху і який з часом або відразу ж після нанесення, застиг ніби пластик, був видавлений хитромудрий знак або символ, що не повторюється на жодній з пляшок. І тепер Ігор намагався зіставити ці знаки чи символи так, щоб отримати те, що він хотів побачити. Адже пам'ять не могла його підвести. Адже діставши вперше ці флакончики з ящику, під час їхнього побіжного огляду, адже йому зовсім випадково, пощастило тримати поруч один з одним, три залиті воском пробки так, що видавлені на них символи, утворили зображення абсолютно такої ж Захисної Печатки, як перед ним щойно у світі душі намалював Данко.

– Є! – Радісна усмішка з'явилася на обличчі Ігоря, коли, нарешті, три потрібні флакончики, а точніше символи, були знайдені та правильно зіставлені один з одним. Утворивши Захисну Печатку, завдяки якій ставав можливим безпечний зв'язок між ним та його предком у цьому світі.

 Така удача, сприйнята як маленька перемога, навіть підняла Ігореві настрій. Але розслаблятися і віддаватися почуттю урочистостей, було ще рано. Як ні як, у сараї лежав мертвий чорт, з тілом якого треба було щось робити. Звичайно, душа предка запевнила його, що ця проблема вирішиться сама собою. Точніше, тіло чорта забере до себе Чорний Світ, слідом за душею господині-відьми, якої той служив.

 Але раптом, Данко помилився. Адже могло статися так, що щось змінилося за стільки століть, які того не було в цьому світі. Хіба мало…

 А раптом, тепер Чорний Світ (його посланці, прибиральники, чистильники, чи хто там ще) не забирає собі тіла чортів, убитих у цьому світі? Адже не хотілося при світлі дня, ризикуючи потрапити на очі випадковим свідкам, займатися копанням ями та похованням рогатого тіла. Спробуй доведи потім, що це здохла лише дивна на зовнішній вигляд коза або якийсь побічний ефект радіаційного забруднення. Мутант, гібрид кози та собаки.

 Адже не повірять. Особливо про гібрид та радіацію. Адже скільки десятиліть минуло після тисяча дев'ятсот вісімдесят шостого року і аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

 Як виявилося, хвилювання були марними. Предок-характерник мав рацію. У сараї, куди тримаючи ніж напоготові (а чи мало, раптом він чорта не вбив, а тільки поранив? Чи цей рогатий гад, про здібності та можливості якого йому нічого не було відомо, ожив чи зцілився?), зазирнув Ігор, уже не було жодного тіла. Хтось або щось, забрало мертву тварюку в Чорний Світ, що її породив.