Глава 6. Давай знайомитись, учень.

Глава 6. Давай знайомитись, учень.

 Розплющивши очі, Ігор ще якийсь час просидів у позі Лотоса, намагаючись усвідомити і прийняти те, що тепер відбувалося в його житті. Медитація, з якої він щойно виринув, не очистила його розум. Не принесла душевного спокою та гармонії. Не допомогла позбутися тривог та спогадів. Позбутися пережитих, лише протягом одного єдиного, вчорашнього дня, жахів і кошмарів.

 Те, що сталося під час цієї медитації, більше, було, схоже, саме на продовження всіх цих кошмарів. Правда без Попілюхи, примари відьми та чорта.

 Як же тільки хотілося, щоб зараз, коли його очі відкрилися, а розум повернувся в реальний світ, з'ясувалося, що він… просто спав. Спав і лише бачив дивний і жахливий сон.

 Але, нажаль! Лише одного, єдиного погляду, кинутого на ніж Ворога, що лежав перед ним на підлозі, вистачило, щоб перестати сподіватися, на нереальність і вигаданість жахів, що зберігалися тепер у його пам'яті. А найобразливішим і неприємним було те, що, як виявилося, на свою долю, на те, що з ним тепер почало відбуватися, особисто, сам Ігор (якісь там його рішення чи вчинки, дії чи бездіяльності, одним словом – він сам, тобто, той, хто здавалося б, мав, бути господарем своєї долі), взагалі ніяк не впливав.

 Спасибі предку за «світле» та «радісне» майбутнє! За майбутнє з чортами, відьмами та іншими тварюками з Чорного Світу!

 Що ж. Не було горя та смутку – так предки підігнали! Ну, ось питається – чому його предок не був, наприклад, якимось простим орачом чи лісорубом, купцем чи рибалкою? Та гаразд, просто, хоча б – звичайним воїном! Воїном, який воює з такими самими людьми! Але, ні як не з …

 Ні ж! Обов'язково треба було бути - характерником! Борцем із тварюками з Чорного Світу! А ще кажуть – син за батька не відповідає! Та тут, не те що за батька, а за якогось стародавнього, далекого предка доводиться тепер відповідати! Хоча, скоріше, не відповідати, а відгрібати на повну!

 Дозволивши собі трохи обуритися і таким чином, скинути пару і виплеснути зайві емоції та негатив, що стали накопичуватися в голові, Ігор знову заплющив очі, та став заспокоювати і вирівнювати дихання. Потрібно було знову повернутись у стан медитації, щоб закінчити розмову з предком. Ту саму розмову, яка перервалася в той момент, коли була дана згода, стати учнем характерника.

 Що ж. Ось і виходить, що того часу, який Ігор міг перебувати в медитації, поринаючи у світ своєї душі, очищуючи там свій розум, виявилося замало, для нормальної, повноцінної розмови. Але хто ж знав, що йому колись доведеться в цьому світі своєї душі, окрім, так би мовити, споглядання порожнечі, а точніше краєвидів свого власного, заспокоюючого нерви і душу раю, з кимось зустрітися. Та не просто зустрітись, а ще й вести бесіди. А зберегти при цьому цілковитий спокій і стан повної відчуженості, що дозволяло перебувати в медитації, зануреним у світ своєї душі, без належної підготовки, було... ох, як і не просто!

 Ось і викинуло Ігоря зі світу душі та медитації, як тільки щось пішло не так як завжди. Щойно стався сплеск емоцій, що не притаманні повному розслабленню та відчуженості. Тієї самої відчуженості від усього і вся, і тому самому розслабленню, як тілесному, так і душевному, завдяки яким, можна, було, під час медитації, поринути у світ своєї душі.

- Що ж нащадок! Вчитися тобі ще, й вчитися! Тренуватися та тренуватися! - Невдоволено подивився характерник на хлопця, який з'явився в світі душі.

- Мало того, що втягнув мене у все це лайно, так ще й обурюється. – Невдоволено зауважив Ігор. – Не подобається те, що є, то я можу і не бути твоїм учнем.

- Саме тому, ніколи й не беруть у учні, вже дорослого козака. - Втомлено видихнувши, предок засмучено захитав головою. - Гонора багато, а умінь, як кіт наплакав. А тепер, дозволь, я тобі дещо поясню, мій учень. - Те, з якою впевненістю та натиском було сказано це – «мій учень», не залишало жодних сумнівів у тому, що повернути назад і відмовитися, у цьому питанні, вже, було, неможливо. – Ти, у світі своєї душі, у світі духів та енергетичної сили, дав свою згоду, стати моїм учнем. Уклавши таким чином зі мною непорушний договір. Так само, як і я, уклав з тобою непорушний договір, за яким я зобов'язуюсь тепер, бути твоїм учителем. Тепер, за цим договором, я зобов'язаний, навчити тебе всьому тому, що знаю і вмію сам. І зробити з тебе справжнього характерника. І тепер ні ти, ні я, не можемо розірвати цей договір, який міцно зв'язав разом наші душі, поки всі умови цього договору не будуть виконані. А ось це, що скріпила наш договір печатка.

 Ігор невдоволено подивився на внутрішню частину правого передпліччя свого предка, який тепер став його вчителем. Там, тьмяно пульсувала багряним енергія, що перебувала в постійному русі, більше схожа на тонкий потік розплавленої магми, що перетікала по невеликій хитромудрій печаткі. Точно таку саму енергетичну печатку, до свого, ще більшого невдоволення, він виявив і на внутрішній частині свого правого передпліччя.

- Нехай, це, буде для тебе, першим уроком. — Холодно посміхнувся предок, не давши хлопцеві, який вже став розкривати рота, почати виплескувати назовні обурення і емоції, що захлеснули його. - Якщо ти повністю в цьому не впевнений і сумніваєшся в тому, що збираєшся зробити, то ніколи і ні з ким, не укладай договір у світі духів.

- А раніше, не можна, було, цього сказати! – Невдоволено блиснув очима Ігор.

- А хіба тоді, щось змінилося б? Чи тобі вже набридло жити, і ти вирішив, незабаром попрощатися з життям?

 Заперечити своєму предку, хлопцеві не було чого. Хоч би як це сумно ні звучало, але той, був у всьому правий. Навіть знай усю правду про укладений, непорушний договір, він би все одно, уклав би цей договір. Став би учнем характерника. Що-що, а вмирати ж найближчим часом у його плани, зовсім не входило. Ну, а щоб вижити, треба було навчитися всього того, що вмів і знав його предок.