Глава 3. Не встиг.

Глава 3. Не встиг.

 Вірити в те, чому зараз довелося бути свідком (втім, яким ще свідком, якщо у всьому цьому кошмарі і нереальному, сюрреалістичному маренні божевільного, яке не піддається ніякому логічному поясненню, довелося взяти найпрямішу і найактивнішу участь), Ігор ніяк не міг себе змусити.

Ну не могло такого ж бути!... Не могло існувати все це в цьому світі!... Просто, не-мо-гло!...

- Та що це взагалі, таке було? - Вже піднімаючись на ноги, не втримався від тихого питання вголос хлопець, коли його погляд упав на зірвані з петель двері, які валялися неподалік на підлозі.

 Десять дір у дверному полотні, гидко нагадали, хто, а найжахливіше – чим, менше хвилини тому, залишив ці пробоїни у дверях.

«- Попілюха.»

- Що ще за, Попілюха? – Здивувався Ігор, уперше в його житті почутій назві, слову чи що там ще означало цей, а може, ця - «Попілюха»…  До нього навіть не дійшло, що незнайомий, чоловічий голос, який дав відповідь на його попереднє запитання, пролунав у його голові.

 З тихим стоном, заворушилася на підлозі, дівчина, яка стала приходити до тями. Побоюючись, повторення тієї незрозумілої чортовини, яка нещодавно відбувалася в номері, Ігор, забувши і про Попілюху, і про голос у голові, почав поспішно натягувати на себе одяг, намагаючись при цьому не впускати з поля зору свою недавню супротивницю.

- Що тут сталося? - Сидячи на підлозі, і повільно повертаючи в різні боки голову, дівчина здивовано і злякано розглядала залишені їй же сліди погрому, після недавньої битви.

- Секс, наркотики, рок-н-рол. – Не втримавшись, видав найвідповідніші до цієї ситуації, знамениті три слова, Ігор. - Ну, якщо звичайно, за рок-н-рол вважатимемо, півнячий крик.

- Який, секс? Які, наркотики? - Все ніяк не могла нічого згадати красуня, дивлячись нічого не розуміючим поглядом на хлопця, який вже майже одягнувся.

- З твоїх слів – непоганий такий, секс. – Сам не розуміючи, навіщо він це робить, вирішив дати Ігор відповіді, на поставлені запитання. Можливо, у такий спосіб, він спробував трохи відволіктися від того нереального кошмару, який ніяк не міг викинути зі своєї голови. Ну, і заразом, якось відволікти дівчину, яка явно не відійшла ще від прийнятих  наркотиків. В чому, в чому, а в тому, що ця красуня, з якою він провів цю ніч, а потім і якийсь божевільний ранок, закинулася наркотою, він, навіть не сумнівався. – Ну, а що стосовно наркотиків - то, звідки я знаю, якою наркотою ти там закинулася, щоб таке витворяти?!

- Я, не вживаю наркотиків. - Застогнала дівчина, приклавши долоню до чола, на якому надулася не малих таких розмірів шишка. Відчувши ж щось липке на своїй долоні, вона, піднісши її до своїх очей, перелякано вигукнула. – Це що – кров!?

 Ставши підозрювати щось недобре, побита красуня, яка почала відчувати у своєму тілі біль, , ще раз обвела все навколо уважним поглядом.

Погром у номері, кров на обличчі та біль у тілі, моментально змусили зробити очевидний висновок…

 Вона - жертва вчиненого тут насильства!

- Ку-ка-ре-ку!

 Півнячий рінгтон, що пролунав, з смартфона, який так і валявся на підлозі, змусив дівчину,  яка, явно вже збиралася почати обвинувальну промову, про щось задуматися… Судячи з подиву, що з'явився на її обличчі, і який змінився переляком та нерозумінням, на зміну яким прийшов вираз цілковитої недовіри самої собі і своїм спогадам, до її пам'яті і свідомості стало повертатися дещо з того, що тут трапилося.

- Не може такого бути!? - Повними страху і жаху очима, красуня подивилася в велике дзеркало, що висіло на стіні, навпроти ліжка.

 Теж подивившись на дзеркало, потім на ліжко і знову на дзеркало, Ігор здогадався, що такого жахливого могла згадати дівчина.

 Та вона ж згадала, як бачила саму себе у відображенні цього дзеркала, коли замість неї з'являлася та жахлива тварюка… Попілюха.

«- Іди, поки вона не влаштувала істерику і не зчинила крик». - Пролунав невдоволений наказ у голові.

 А ось цього разу, Ігор уже не зміг, не звернути уваги на голос у своїй голові. Адже це, вже було не одне слово, яке можна було прийняти за свої ж власні думки вголос (хоча, який ще нафіг вголос, коли голос, то звучав у голові). А це булла, ціла пропозиція. Пропозиція, вимовлена ​​у його голові, явно чиїмось чужим голосом.

- Твою ж мати!

  Дівчина здивовано подивилася, на хлопця, який раптово вилаявся, встигнувши,  буквально зняти з її губ, вже теж готову зірватися подібного роду лайку.

 Піднявши смартфон, Ігор, незважаючи на стан паніки, яка його охопила (та ще б було не запанікувати, коли чуєш у своїй голові чийсь сторонній голос, що означало тільки те, що ти почав, схоже – божеволіти), радісно усміхнувся, побачивши, що Улефон Армор 7 виправдав заявлені його виробником якості протиударного смартфона. Пережити удар пазурів-кинжалів Попілюхи і удар об стіну, не мати на корпусі і склі, ні тріщин, ні подряпин, і справді давало право цьому смартфону гордо і заслужено називатися - добре захищеним бронебійником.

- Ой, матусі! Та що ж це таке…

 Дослухати істерику, що почалася, потік лайок, лементів і істеричних схлипувань, (що полилися таким потоком, що хоч вуха закривай) Ігорь, який і без цього всього, і сам знаходився на межі нервового зриву, від тієї справжньої маячні божевільного втілення, що сталося нещодавно, само собою, не став. Дівчина-то, крім шишки, невеликого розсічення, та пари синців - жива ж і здорова. Так що, не ставши зображувати з себе великого психіатра і галантного джентльмена, який підставляв плече дамі яка плаче і терпляче вислуховати все те, про що б та захотіла виплакатися, висловитися і вилити душу, хлопець, мовчки і не прощаючись, без будь-якого обміну номерами телефонів (а навіщо? Щоб, не дай боже, зателефонувати і знову почати вислуховувати все це!), поспішив покинути номер.