Розділ 9: Кривава правда . Один сумнів . Невинність

Осман Доган і Селім зайшли до кабінету молодшого комісара Орхана Топрака.
— Прошу, заходьте, — сказав Орхан.
Він запросив їх пройти всередину.
Бурак стояв неподалік, намагаючись зібратися з думками. Він знав, навіщо вони тут. Знав, що зараз йому доведеться сказати батькові Ягмур найстрашнішу новину в його житті.
Але він не знав, як саме це зробити.
Осман сів навпроти нього.
— Прокуроре, ви викликали нас. Щось сталося?
Бурак опустив голову.
Йому було важко навіть підняти на них очі.
Селім занепокоєно подивився на нього.
— Прокуроре, з вами все гаразд?
Бурак зробив глибокий вдих.
— Прийміть мої співчуття.
Осман і Селім завмерли.
На кілька секунд у кабінеті запанувала тиша.
Осман не одразу зрозумів його слова.
— Співчуття? Прокуроре, про що йде мова?
Орхан подивився на Бурака, а потім на Османа.
— Ягмур Доган було знайдено вбитою.
Осман закляк.
Селім теж не зміг вимовити ні слова.
Здавалося, час зупинився.
— Ні… — ледве чутно промовив Осман.
Він підняв голову.
— Хто вбив мою доньку?
Його голос затремтів від болю та люті.
— Хто посмів?!
Осман різко підвівся.
— Я вб’ю того, хто це зробив!
Бурак, який до цього мовчав, уже не зміг стриматися.
— Пане Осман, стежте за словами. Перед вами державний прокурор.
Осман подивився на нього, але нічого не відповів.
Орхан підійшов до нього.
— Пане Осман, я вас проведу.
Осман і Селім вийшли з відділку.
Двері зачинилися.
Бурак важко видихнув.
Орхан залишився поруч.
— Брате, якщо вони дізнаються, що підозрюваний — Юсуф…
— Знаю, Орхане.
Бурак провів рукою по обличчю.
— Я виходжу.
Він вийшов із відділку.
Бурак уже був біля машини й збирався сідати за кермо, коли почув знайомий голос.
— Бурак.
Він обернувся.
— Дефне?
Перед ним стояла Дефне.
Вона уважно подивилася на нього.
— Як ти? Тобі краще?
Бурак на мить замовк.
— Краще. А ти як?
— Якщо тобі краще, то і мені.
Дефне усміхнулася.
— Тоді я дещо запропоную. Повечеряймо сьогодні разом.
Бурак змовчав.
Після всього, що сталося за останню добу, йому зовсім не хотілося ні вечеряти, ні говорити з кимось.
Дефне подивилася на нього з надією.
— Прошу, Бурак, не відмовляй мені.
Бурак кілька секунд дивився на неї.
— Гаразд.
Дефне посміхнулася.
Бурак сів у машину.
Він уже збирався завести двигун, коли задзвонив телефон.
Це була лікарня.
— Алло?
На іншому кінці повідомили, що Зейнеп прокинулася.
Бурак навіть не задумувався.
Він одразу завів машину й поїхав до лікарні.
Бурак зайшов до палати.
Зейнеп сиділа на ліжку й дивилася у вікно.
Її очі були наповнені сльозами.
Вона дивилася кудись далеко, але, здавалося, нічого не бачила перед собою.
Бурак мовчки підійшов, взяв крісло й сів біля неї.
Кілька секунд вони просто мовчали.
Бурак не знав, що запитати.
Він не знав, чи має право зараз говорити з нею після всього, що сталося.
Нарешті він тихо запитав:
— Як ти?
Зейнеп повільно повернула голову.
В її очах знову з’явилися сльози.
— Як я можу бути?
Вона витерла щоку.
— Мою сестру вбили. Жорстоко вбили.
Її голос затремтів.
— Вбивцю… а це твій брат, ще не засудили.
Бурак мовчав.
— Як про це сказати мамі? Батьку? Я не знаю. Я не зможу сказати.
— Твій батько приходив сьогодні. Він уже знає.
Зейнеп різко подивилася на нього.
— Батько…?
Бурак кивнув.
— Як він?
— У розпачі.
Зейнеп опустила погляд.
На її очах знову виступили сльози.
Але вже за мить у її погляді з’явилася лють.
— Послухай, я твого брата вб’ю власними руками.
Бурак напружився.
— Клянуся, як тільки вийду звідси, одразу піду до нього.
— Зейнеп, досить!
Вона подивилася на нього.
— Не змушуй мене вживати заходів.
Зейнеп гірко усміхнулася.
— Ой, пробач, прокуроре, що зачепила тебе.
Її голос став холоднішим.
— Це ж не твого брата вбили. Твій брат сидить живий і здоровий.
Вона зробила паузу.
— Якби я хотіла, щоб це була Ягмур…
Бурак перебив її:
— Зейнеп, послухай. Я теж прагну знайти вбивцю.
Він нахилився трохи ближче.
— Знайдімо його разом.
Зейнеп одразу похитала головою.
— Я не матиму жодних справ із братом убивці моєї сестри.
Бураку вже набридло постійно виправдовуватися за те, чого він не робив.
Він кілька секунд мовчав, а потім спокійно сказав:
— Гаразд, Зейнеп.
Вона подивилася на нього.
— А ти задумувалася, якщо вбивця не Юсуф?
Зейнеп нахмурилася.
— Що ти верзеш?
— Ти вклала собі в голову, що вбивця — Юсуф. Але це може бути й не він.
Зейнеп дивилася на нього, не розуміючи, до чого він веде.
— Твій брат є на відео. І він тієї ночі бачив мою сестру.
— В ніч убивства Ягмур бачили понад сотню людей.
Зейнеп завмерла.
— Що?
Бурак підвівся з крісла.
— Мені вже треба йти.
Він розвернувся й попрямував до дверей.
Зейнеп залишилася сидіти на ліжку, дивлячись йому вслід.
У її голові вперше з’явилася думка, яку вона до цього навіть не дозволяла собі розглядати.