Розділ 8: Незавершене життя . Німий крик . Підозра . Докази . Кровний зв’язок

 Бурак побіг за Зейнеп. Її не можна було залишати наодинці в такому стані.
Юю
Вона йшла вперед, майже не розуміючи, куди саме. Сльози безперервно котилися по її щоках. Перед очима все ще стояла картина, яку вона побачила кілька хвилин тому.
Позаду почувся крик Бурака:
— Зейнеп!
Але вона навіть не обернулася. Їй було байдуже, хто її кличе. Зараз вона не хотіла нікого бачити й чути.
Зейнеп плакала, досі не вірячи, що це справді була Ягмур.
Її сестра.
Її маленька сестричка.
Від болю здавалося, що серце ось-ось зупиниться.
Бурак продовжував йти за нею.
— Зейнеп…
Вона раптом зупинилася.
— Ягмур…
Зейнеп знову впала на коліна, закривши обличчя руками. Сльози стали ще сильнішими.
Бурак швидко підійшов до неї та взяв за руки.
— Зейнеп…
Він не знав, що сказати. Жодні слова не могли зараз зменшити її біль.
Зейнеп повільно підняла на нього погляд.
На мить їхні погляди зустрілися й завмерли.
У погляді Бурака було видно розгубленість і біль. Він хотів допомогти їй, але не знав як.
Бурак допоміг Зейнеп підвестися.
Вона підвелася, але вже наступної миті її біль перетворився на лють.
Зейнеп почала бити Бурака руками в груди.
— Це твій брат убив мою сестру! У всьому винен твій брат!
Бурак не став чинити опір. Він лише схопив її за руки, намагаючись зупинити, а потім обійняв.
На деякий час Зейнеп заспокоїлася. Вона просто стояла в його руках, плачучи.
Але через кілька секунд вона різко вирвалася.
— Відпусти мене!
Бурак відпустив її.
— Я ненавиджу тебе! Ти у всьому винен!
Бурак мовчки дивився на неї.
Зейнеп продовжила:
— Ти наполягав піти перевірити, чи моя там сестра. Ну як, стало легше? Так, там моя сестричка… Моя маленька…
Голос Зейнеп зірвався. Вона знову заплакала.
Бурак важко видихнув.
— Зейнеп, я не знав. Хто б не був убивцею, я тобі обіцяю — я доб’юся максимального терміну.
— Твій брат! Ти… Ви всі у всьому винні!
Вона кричала, не стримуючи емоцій.
Бурак на мить відвернувся. Йому було важко це чути, але він розумів її біль.
Зейнеп подивилася на нього.
— Чи будеш ти так казати, якщо докази підтвердять, що вбивця — твій брат?
Бурак знову перевів на неї погляд.
Зейнеп гірко усміхнулася крізь сльози.
— Прокуроре, щось ти замовк.
Бурак кілька секунд мовчав.
— Навіть якщо вбивця — мій брат, я зроблю все, щоб вбивця поніс покарання.
— Я тобі не вірю.
Зейнеп похитала головою.
— Ти будеш прикривати брата.
— Я підвезу тебе додому.
— Ні. Я нікуди з тобою не поїду.
— Поїдеш сама в такому стані?
Зейнеп нічого не відповіла. Вона просто розвернулася й пішла.
Вона йшла вперед і плакала. Кожен крок давався їй дедалі важче.
Бурак ще кілька секунд дивився їй услід, а потім дістав телефон і набрав Орхана.
— Орхане.
— Брате.
— Негайно мені знайди всіх, хто в ніч убивства бачив Ягмур Доган.
— Знайду. Брате, як Зейнеп?
За цей весь час Бурак їхав на машині за Зейнеп. Він не міг просто залишити її саму.
— Коли приїду, розкажу. Я їду у відділок.
Зейнеп тим часом уже підійшла до свого будинку.
Але вона не мала більше сил.
Від безсилля посеред дороги Зейнеп раптом втратила свідомість.
Бурак усе ще спостерігав за нею з машини.
Побачивши, що Зейнеп впала, він різко зупинив машину, швидко вибіг і побіг до неї.
— Зейнеп!
Він опустився поруч із нею й поклав руку їй на шию, перевіряючи пульс.
Пульс був.
Бурак полегшено видихнув.
Тоді він обережно взяв Зейнеп на руки й поніс до машини.
За кілька хвилин він уже відвіз  її до лікарні.
Там лікарі сказали, що Зейнеп пережила дуже сильний стрес і її організм просто не витримав емоційного навантаження.
Бурак залишив її в лікарні й повернувся до відділку.
Там на нього вже чекав молодший комісар Орхан Топрак.
— Прокуроре, я знайшов усіх, хто бачив Ягмур Доган минулої ночі.
Бурак подивився на нього.
— Чи є серед того списку Юсуф?
Орхан на мить замовк.
— На жаль, брате, є.
Бурак не знав, як реагувати.
Він опустив погляд, намагаючись зібратися з думками.
— Викличте завтра родину Зейнеп. Повідомимо новину.
Орхан здивовано подивився на нього.
— Брате, я думав, Зейнеп їм повідомить.
— Вона ще не прийшла до тями. Вона в лікарні.
— У лікарні?
— Так.
Настав наступний день.
Спершу Бурак пішов до Юсуфа, щоб поговорити з ним.
Але там уже був прокурор, який вестиме справу, — брат Дефне, Фірат Сойлу.
Фірат подивився на Юсуфа.
— Ну що, Юсуфе? Ми знову зустрілися.
У цей момент до кабінету зайшов Бурак.
Але його не було видно одразу.
Там була й Дефне.
Вона ніби знала, що Бурак прийде.
Дефне першою помітила його.
— Бурак…?
Бурак змовчав.
— Як ти?
Він подивився на неї.
— Не знаю, як я, Дефне.
Фірат Сойлу продовжував говорити  з Юсуфом:
— Тепер я остаточно впевнений — ти вбивця. Ти сядеш, Юсуфе. Надовго сядеш.
Розмова продовжувалася.
Бурак стояв неподалік від Дефне, але майже не чув, про що вони говорять.
Його думки були зовсім в іншому місці .
Перед очима знову постала Зейнеп.
Її сльози.
Її крик.
Її слова про Ягмур.
Раптом до приміщення зайшов Орхан.
— Прокуроре, прийшла сім’я вбитої дівчини.
Бурак одразу ж вийшов і попрямував до кабінету Орхана.
Там він сів у крісло.
Орхан зайшов слідом.
Бурак підняв на нього погляд.
— Хто саме прийшов?
— Осман Доган, батько, і чоловік старшої сестри Джерен — Селім.
Бурак на мить замовк.
Він знав, що зараз йому доведеться сказати родині те, що вони ніколи не хотіли почути.