Розділ 6: Крок до правди

Бурак і Зейнеп мовчки вийшли з кабінету відеоспостереження. Кожен із них був занурений у власні думки. Після переглянутих записів у повітрі повисла важка тиша.
Вийшовши надвір, Зейнеп тихо промовила:
— Мені потрібно йти додому.
Бурак подивився на неї. Її обличчя було блідим, а очі почервоніли від сліз.
— Я тебе підвезу.
Зейнеп мовчки кивнула.
Вони сіли до автомобіля. Дорогою майже не розмовляли. У салоні панувала тиша, яку порушував лише шум двигуна.
Зейнеп дивилася у вікно. Перед очима знову й знову поставали кадри з камер відеоспостереження.
Ягмур…
«Ні… Це не вона… Не може бути…»
Вона вперто переконувала себе, що сестра просто десь гуляє, як робила це не раз. Можливо, телефон розрядився. Можливо, вона не хоче ні з ким говорити.
Іншої думки Зейнеп просто не дозволяла собі.
Невдовзі машина зупинилася біля її будинку.
Бурак заглушив двигун і повернувся до неї.
— Завтра Юсуфа представлять черговому судді. Я ще раз поговорю з ним до початку засідання.
Зейнеп уважно подивилася на нього.
— Гаразд. Я теж приїду.
Бурак ледь кивнув.
— Надобраніч.
— Надобраніч.
Зейнеп вийшла з машини.
Бурак ще кілька секунд дивився їй услід, після чого поїхав.
Зейнеп відчинила двері будинку й зайшла всередину.
Замість того щоб одразу піднятися до своєї кімнати, вона повільно опустилася на невеликий диванчик біля входу.
Її руки тремтіли.
Вона заплющила очі.
«Ні… Це не Ягмур…»
Вона боялася навіть подумати про інше.
Так минуло кілька хвилин.
Раптом відчинилися двері.
До будинку зайшла її старша сестра Джерен.
Помітивши Зейнеп, вона здивовано зупинилася.
— Зейнеп?
Та повільно розплющила очі й подивилася на сестру.
— Щось сталося?
Зейнеп кілька секунд мовчала.
Потім тихо запитала:
— Сестро… Коли ти востаннє говорила з Ягмур?
Джерен насупилася.
— Учора дзвонила їй. Але телефон був поза зоною.
Вона уважніше подивилася на Зейнеп.
— Зейнеп… Щось сталося з Ягмур?
Зейнеп опустила погляд.
Вона не була впевнена.
Не хотіла даремно лякати рідних.
Тому мовчки пройшла повз сестру й почала підніматися сходами.
— Зейнеп! — покликала Джерен.
Але вона навіть не обернулася.
На другому поверсі були Заріфе — мати Зейнеп, Селім — чоловік Джерен, та їхня донька Тугче.
Побачивши доньку, Заріфе усміхнулася.
— Зейнеп? Донечко… Чому ти так пізно?
— Мамо… Коли має приїхати батько?
— Завтра.
Мати уважно подивилася на неї.
— Доню… Що з тобою? Ти якась зовсім не своя.
Зейнеп лише похитала головою.
— Все добре.
Насправді вона не хотіла нічого розповідати, доки сама не переконається, що її страхи безпідставні.
Раптом вона поглянула на Тугче.
— Тугче… Можеш підійти?
— Звісно, тітко.
Вони разом зайшли до кімнати Ягмур.
У кімнаті все залишилося так само, як кілька днів тому.
На столі лежали книжки.
На ліжку — акуратно складений плед.
Ніби Ягмур ось-ось мала повернутися.
Зейнеп глибоко вдихнула.
— Тугче… Скажи мені… Коли ти востаннє говорила з Ягмур?
— Приблизно три дні тому.
— А після цього?
— Ми переписуємося майже щодня.
Зейнеп завмерла.
— І… як вона?
Тугче усміхнулася.
— Все добре. Вона писала, що у неї все чудово.
Зейнеп відчула, як із серця ніби впав величезний камінь.
Вона полегшено видихнула.
— Дякую…
Вийшовши з кімнати, вона вперше за весь день відчула, що їй стало трохи легше.
«Отже… це точно не Ягмур.»
Принаймні їй дуже хотілося в це вірити.
Настав ранок.
Зейнеп швидко зібралася й вийшла з дому.
Сьогодні Юсуфа мали представити судді.
До цього вона хотіла ще раз із ним поговорити.
Тим часом Бурак саме виходив із дому.
Раптом почувся знайомий дитячий голос.
— Брате!
Бурак усміхнувся й обернувся.
До нього бігла маленька Едже.
Він нахилився, поцілував сестру в щоку й лагідно запитав:
— Едже… Рідна моя, що таке?
Дівчинка сумно подивилася на нього.
— Брате… А що з братом Юсуфом? Його давно немає. Він образився на мене?
Бурак на мить опустив очі.
Потім лагідно всміхнувся.
— Ні. Він не образився.
— Правда?
— Правда. Він просто трохи прихворів. Незабаром повернеться.
Едже відразу засяяла.
— І ми знову будемо всі разом?
Бурак кивнув.
— Обов’язково.
У цей момент із будинку вийшов Кемаль Сойсалан.
— Синку. Доброго ранку.
—Доброго ранку, батьку.
Вони відійшли трохи вбік.
Кемаль подивився синові просто в очі.
— Сьогодні засідання у справі Юсуфа?
— Так.
Після короткої паузи Бурак запитав:
— Ти прийдеш?
Кемаль повільно похитав головою.
— Не проси мене про таке.
Він узяв Едже за руку.
Кемаль був чесною людиною. Для нього закон і репутація завжди були понад усе.
Бурак розумів його.
Тому більше нічого не сказав.
Він сів до автомобіля й поїхав до відділку.
Біля входу його вже чекала Зейнеп.
Вони одночасно підняли очі.
— Доброго ранку, пані адвокатко, — промовив Бурак.
— Доброго ранку,  пане прокуроре.
Не кажучи більше ні слова, вони разом зайшли до будівлі.
Попереду на них чекала ще одна розмова з Юсуфом. І, можливо, відповіді, які могли змінити хід усього розслідування.