Розділ 2: Перший слід . Тінь підозри . Несподіваний доказ

Бурак Сойсалан знову повернувся на місце злочину. Поліцейська стрічка все ще огороджувала територію, а криміналісти уважно оглядали кожен сантиметр землі. Поряд стояли сміттєві контейнери, біля яких кілька годин тому знайшли тіло молодої дівчини.
Поруч із прокурором ішов молодший комісар Орхан Топрак.
— Орхане, нам потрібно зрозуміти, як усе сталося, — спокійно сказав Бурак, уважно оглядаючи місце.
Орхан коротко зітхнув.
— Краще б ви не вплутувалися в цю справу, пане прокуроре.
Бурак лише мовчки подивився на нього.
— Ви вже взяли свідчення у тих, хто знайшов тіло?
— Так, прокуроре.
Орхан простягнув йому папку.
— Ось протоколи.
Бурак уважно переглянув документи, ковзаючи очима по кожному рядку.
— Розтин уже завершили?
— Ще ні. Судово-медичні експерти працюють. Щойно буде висновок — одразу повідомлять.
Бурак кивнув і ще раз озирнувся навколо.
Щось не давало йому спокою.
Він повільно рушив уздовж сміттєвих контейнерів, уважно вдивляючись у землю.
Раптом його погляд зупинився на невеликому пластиковому предметі.
Кредитна  картка.
Він дістав із кишені чисту серветку, обережно підняв її й уважно подивився.
Кров  відлила від його обличчя.
— Бураку… ти щось знайшов? — насторожено запитав Орхан.
Кілька секунд прокурор мовчав.
Потім тихо відповів:
— Ця картка… належить моєму батькові.
Орхан широко розплющив очі.
— Начальнику поліції Кемалю Сойсалану?
Бурак мовчки кивнув.
У голові крутилися десятки запитань.
«Як вона тут опинилася?.. Невже це випадковість?..»
Він глибоко вдихнув і взяв себе в руки.
— Орхане.
— Так, прокуроре.
— Передай картку криміналістам. Нехай оформлять її як речовий доказ.
— А ви?
— Я маю поговорити з батьком.
Будинок родини Сойсалан зустрів його тишею.
Ледь Бурак переступив поріг, як до нього підбігла молодша сестра Едже.
— Брате!
Дівчинка міцно його обійняла.
На обличчі Бурака вперше за день з’явилася легка усмішка. Він поцілував її в чоло.
— Як ти, маленька?
— Добре! Я чекала тебе.
У цей момент із саду вийшов Кемаль Сойсалан.
Побачивши серйозний вираз обличчя сина, він одразу зрозумів: сталося щось важливе.
— Едже, — тихо сказав Бурак. — Нам із татом потрібно поговорити. Іди, будь ласка, до кімнати.
Дівчинка слухняно кивнула й зайшла до будинку.
Кемаль уважно подивився на сина.
— Що сталося?
Бурак кілька секунд мовчав.
— Сьогодні на смітнику знайшли тіло молодої дівчини.
Кемаль похмурнів.
— Біля місця злочину я знайшов твою кредитну  картку.
Запала важка тиша.
— Мою?..
— Так.
Кемаль повільно похитав головою.
— Ні… Я давно не користувався нею.
— Тоді як вона могла опинитися там?
Кемаль замислився.
Минуло  кілька секунд.
Раптом він підняв очі.
— Згадав…
— Що саме?
— Я віддав її Юсуфу.
Бурак різко подивився на батька.
— Юсуфу?
— Так.
У грудях Бурака ніби все похололо.
«Невже мій брат причетний до цієї справи?..»
Він швидко рушив до дверей.
— Де він?
Кемаль лише сумно відповів:
— Його немає вдома. Пішов ще зранку.
Бурак стиснув щелепи.
— Якщо він повернеться, одразу зателефонуй мені.
Не чекаючи відповіді, він сів у машину й поїхав.
У будівлі суду Дефне одразу помітила Бурака.
Вона знала його занадто добре.
Сьогодні він був зовсім іншим.
Вона постукала у двері його кабінету.
— Заходьте.
Дефне тихо зайшла.
— Бураку… Що сталося? Коли ти прийшов, виглядав дуже схвильованим.
Він потер скроні.
— Не дуже добре.
— Це через справу?
— Можна й так сказати.
Дефне підійшла ближче.
— Якщо захочеш поговорити… я вислухаю.
Бурак подивився на неї.
— Поки що я сам нічого не розумію.
Вона мовчки взяла його за руку.
— Тоді просто пам’ятай, що я поруч.
На кілька секунд у кабінеті запанувала  тиша.
— До зустрічі, — тихо сказала вона.
— До зустрічі.
У камері тим часом не знаходила собі місця Зейнеп.
Вона вже кілька хвилин ходила від однієї стіни до іншої.
Нарешті зупинилася біля ґрат.
— Коли мене випустять?
Один із поліцейських навіть не підняв очей.
— Коли пан прокурор дасть дозвіл.
Зейнеп обурено схрестила руки.
— Ваш прокурор просто з мене знущається.
Поліцейські переглянулися й тихо засміялися.
Зейнеп лише сердито відвернулася.
Вона ще не знала, що дуже скоро ця справа змінить не лише її життя, а й життя самого Бурака.