Розділ 1: Перша зустріч . Початок правосуддя . Правосуддя і правда

Події відбуваються у Стамбулі.
Ранок у місті тільки починався, але на околиці вже було неспокійно.
На одному зі смітників знайшли тіло молодої дівчини.
Поліція оточила територію.
Криміналісти збирали докази, фотографували місце злочину, перевіряли відбитки пальців.
Тіло лежало біля контейнера, прикрите чорною плівкою.
На місце приїхав прокурор Бурак Сойсалан.
Він саме був проїздом у Стамбулі й уже скоро мав повертатися до Анкари, але після дзвінка друга одразу прибув на місце.
До нього підійшов молодший комісар Орхан Топрак.
— Прокуроре, — сказав він.
— Кому належить тіло? — спокійно запитав Бурак, дивлячись на місце злочину.
— Молодій дівчині. Приблизно вісімнадцять років.
Бурак насупився.
— Хто знайшов тіло?
— Двоє бездомних.
Бурак кивнув.
— Орхане, веземо їх до відділку для надання свідчень.
— Як накажете, прокуроре.
Бурак мовчки сів у машину.
Орхан сів у свою.
І вони поїхали до відділку.
Коли вони приїхали, Бурак вийшов з машини і раптом побачив знайоме обличчя.
Дефне.
Вона стояла біля входу до відділку.
— Бурак? — здивовано сказала вона і посміхнулася.
— Дефне? Я думав, ти в Анкарі.
— Так, але з’явилася справа. А ти що тут робиш?
— У мене теж нагальна справа.
— Щось сталося?
Бурак на секунду замовк.
— Молоду дівчину знайшли на смітнику.
Дефне різко змінила вираз обличчя.
— Що? Який жах…
У цей момент до них підійшов Орхан.
— Прокуроре.
Бурак кивнув.
— Мені потрібно йти.
— Мені теж, — сказала Дефне. — До зустрічі.
Вони розійшлися.
У відділку Бурак одразу зайшов до кабінету.
— Нехай тіло відправлять на розтин, — сказав він.
— Уже зроблено, прокуроре, — відповів Орхан.
— Особу встановили?
— Ще ні. Буде відомо після розтину.
Бурак кивнув.
— Хочеш чаю? — запитав Орхан.
— Так, замов.
Орхан вийшов.
І в цей момент у коридорі почувся крик.
— У матеріалах справи згадується мій клієнт. Я маю право ознайомитися хоча б із частиною документів!
Це була Зейнеп Доган.
Вона стояла біля дверей кабінету прокурора, а Пелін безуспішно намагалася її заспокоїти.
— Пані Зейнеп, документи щойно надійшли. Прокурор ще навіть не відкривав папку.
Пелін обережно постукала у двері й зайшла до кабінету.
— Пане прокуроре, свідчення вже доставили. Пані Доган наполягає на зустрічі.
— Нехай зайде, — коротко відповів Бурак.
Зейнеп одразу переступила поріг.
— У справі фігурує мій клієнт. Я прошу лише кілька хвилин, щоб ознайомитися з матеріалами.
Бурак навіть не підвів голови.
— Це неможливо.
— Чому?
— Бо я сам їх ще не переглядав.
— Тоді перегляньте.
Бурак нарешті відклав ручку й спокійно подивився на неї.
— Пані адвокатко, порядок один для всіх. Після офіційного запиту ви отримаєте доступ до матеріалів.
— Мій клієнт має право знати, у чому його підозрюють.
— А я маю право спочатку перевірити всі обставини.
Зейнеп кілька секунд мовчала, а потім усміхнулася.
— Добре. Я зачекаю.
Вона сіла біля дверей кабінету й мовчки чекала .
Бурак мовчки відкрив іншу папку, демонстративно відклавши потрібні документи вбік.
Минуло кілька хвилин.
— Схоже, сьогодні мені нічого не світить, — сказала Зейнеп, підводячись. — Тоді до завтра.
Вона  вийшла.
Через хвилину двері знову відчинилися.
— Здається, я дещо забула.
Бурак стояв біля вікна.
У руці він тримав її телефон.
— Це шукаєте?
— Саме його.
Вона простягнула руку.
Бурак не поспішав віддавати телефон.
На екрані світився значок диктофона.
— Ви записували нашу розмову?
Зейнеп на мить розгубилася.
— Це не має жодного значення.
— Навпаки. Має.
Він заблокував телефон і холодно подивився на неї.
— Ви чудово знаєте, що такі записи без згоди співрозмовника можуть мати правові наслідки.
— Я лише захищаю свого клієнта.
— Порушуючи закон?
Бурак відчинив двері.
— Орхане!
Комісар одразу підійшов.
— Так, пане прокуроре.
— Прошу затримати пані Доган для з’ясування обставин.
— Ви серйозно? — різко сказала Зейнеп.
— Абсолютно.
Поліцейський наблизилися до неї.
— Не торкайтеся мене. Я сама піду.
Бурак мовчки дивився їй услід.
— Закон однаковий для всіх. Навіть для адвокатів.
У відділку запанувала напружена тиша.
Так почалося їхнє протистояння.