Право власності

Давід Гоберман, м.Калуш

Право власності.

“Сонце ще не зійшло, а в Країні Дурнів вже кипіла робота ...”

(с) О.М. Толстой, "Золотий ключик або пригоди Буратіно"
 

У нас класична Країна Дурнів з казки О.М. Толстого "Золотий ключик або пригоди Буратіно". Кажуть, що цією казкою писменник хотів показати фігу радянській владі, якій він прислуговував, ненавидячи її і інтуїтивно казка сприймалася як знущання над деякими сторонами нашого життя - не випадково ж "поле чудес" "в країні дурнів" стало прозивним.

Той писатель хитрий був, мудрий. І казку складно зашифрував. Країна Д не в тому смислі, що жителі дурники. Там інше. Жителі тієї країни почали відміняти природні закони. Зрозуміло, що природній закон відмінити неможливо. Але вони указом відміняють і далі починають жити так, ніби указ діє і закон відсутній. Ну уявимо - відміняють закони Ньютона і починають скакати по деревах і дахах. А оскільки закон тяжіння все ж таки діє, то виходить смішно і боляче. Далі вони відміняють природні суспільні закони - ну, наприклад, основний закон земної цивілізації - закон приватної власності. Основний, корінний....Він теж природній, але природа його не біологічна а суспільна. Власності немає в біологічному житті, вона утворюється в людських відносинах, виділяється ними, секретується тими відносинами і щоб знищити її, треба знищити ті вдносини. І їм це вдалось, вони почали нищити власників. А потім сказали - але ми хочемо жити як в тій америці, будем доганяти її. Вийшла повна... І тоді вони стали дурнями в квадраті - почали збиратися у госдуми, верховні ради і указами стали відновлювати природні закони, власність, власників. І виявилось неможливо. Закони то, чи фізичні чи суспільні, природні і коли досліджувати пригоди “приватної власності”, то стає зрозумілим, що її законом чи розподілом матеріального ресурсу не створиш, починаєш догадуватись що так і в інших речах, що в нас законів немає (в тому числі і Конституції), що в нас не закони а накази, іноді густо декоровані текстами. А це зовсім інше. Там, звідки ми запозичили ці нормативні акти, основою закону є те, що називають “суспільним договором”.

Інтуїції високопоставленого українського чиновника, який вважає що Україна має тимчасово відмовитися від політики гармонізації власного законодавства із ЄС, правильні. Наше законодавство ніколи не було законодавством, придатним для «гармонізації». Навіть тоді, коли ми механічно перетягували їхні нормативи. Їхні закони мають основою те, що називають суспільним договором і їхнім законам завжди передували суспільні відносини, які на початках утворювались і потім вже, для свого регулювання, потребували законів. І тому, оскільки у нас не існує тих відносин, які ті імпортовані закони мають регулювати, тексти законів стають фейками, мертвими законами, в тому числі і основні, такі як Конституція чи закон про приватну власність. Ну, наприклад, у нас фейкове відділення держави від церкви і фейкова, імітаційна відповідна стаття Конституції. Церкви держава позиціонує як корисних «постачальників духовності», закликає надати мойсеїв. Щодо власності то наші економіки (у нас і майже у всіх решту пострадянських країнах) засновані на відсутності права власності, власників, ми десь в домонгольському і монгольському періоді. Не в тому змісті що монголи погані, а в тому, що ті події якби назавжди нас законсервували і наші відносини власності це якась амальгама з давнього, застиглого в часі ординства, на яке додатково наклалась катастрофа 1917 року. В нас легко проходять такі речі як «забрати», «забрать и поделить», «караул устал». Але тим не менше в нас існує своєрідний, український суспільний договір і нашим громадянським суспільством є т.з. «тіньова економіка», економіка яка як раз заснована на відсутності приватної власності. До речі, одним з елементів цієї економіки є то, що називають хабарництвом. Хтось назвав це явище мастильною речовиною наших економік, яка замінює в них(в цих економіках) закони і є своєрідним законом і елементом суспільного договору, без якого ці економіки і населення, яке в них бере участь, не виживе. Так от те, що пропонував в Давосі наш президент у вигляді програми для інвесторів, "кожному інвестору, який приведе в Україну сто мільйонів доларів плюс, ми забезпечимо окремий контракт з державою", "саме держава буде вас захищати" - є спробою, при відсутності можливості «гармонізації», вибудовувати додатковий суспільний договір, додатковий зверх українського права конкордат, захист від власної “тіньової економіки” яким і пробувати залучати технології і інвестиції. Це саме робить і Росія але в них там є ще і додаткові гарантії. При відсутності приватної власності економіки складаються з різноманітних структур, які вибудовуються на основі ресурсів – природніх сировинних і владних. І той додатковий суспільний договір дієвий тільки при абсолютизації влади, коли влада більш-менш замикається на одного чоловіка. Це дає стабільність і гарантії тому договору, тим інвестиціям. Інакше «тіньова економіка» віднесеться до тих інвестицій як до додаткового ресурсу, який поглинеться існуючими структурами. Прикладом може бути провал на Україні всіх проектів ЛУКОЙЛА. Вони порахували що у нас, так як і у них, влада стає «стабільною», дрейфує в сторону абсолютизації і це гарантує їх діяльність. Зараз можна спостерігати, як залишки їх проектів стають типовими ланками, структурами нашої «тіньової економіки».

Мій знайомий священик на ФБ писав, що сумний досвід йому підказує, що десь 73 - 75% населення цієї країни безбожно краде. Я продовжував, що це трохи складніше. Цю цифру важко сприймати бо в наших суспільствах відсутнє право власності, власність, власники. Тому завжди проблеми з визначенням крадіжки чи хабаря як злочину. По писаному праву ці злочини визначаються без проблем але писане право у нас фейкове і, відповідно, і засудження фейкове. Для роздумів - ця цифра 75% майже співпадає з визнаною цифрою, яка вказує який процент у нас тіньової економіки. А ще цікаво - такий же приблизно процент виборців, які обрали президента. Виходить, що ця, т.з. «тіньова» економіка і обрала президента і щоб зрозуміти цілі цієї процедури, треба уважніше придивитись до цього утворення. Зовсім невірно буде, аналізуючи суспільні процеси, в підсумках аналізу виходити з якихось властивостей осіб, що беруть участь в цих процесах. Всі ці ярлики «клоуни», «недоумки», «сепаратисти» і т.д. безглузді і не мають ніякого відношення до справи. Адже ми тут, в обговоренні, ніби намагаємось зрозуміти соціальні процеси і суспільні структури які при цьому складаються і тут діє максима – суспільні структури не складаються з осіб, які беруть в них участь, не описуються властивостями цих осіб. Суспільні структури складаються з динамічних відносин цих осіб і які відносини така і структура. Маркером цих відносин і є вибір особи президента. Тому, якщо хочемо зрозуміти вибір – необхідно пробувати зрозуміти суспільну структуру, яка склалась на нашій території. Уже в багатьох коментаторів є застосування до нашої структури визначення «феодальна» держава. Можемо сперечатись наскільки це вірно. Але зрозуміло одне – це інша структура по відношенню до структур, які застосовують виборний інститут президента чи депутата. Простіше кажучи – в нашій структурі не існує відносин(!), які потребують для свого регулювання виборного чоловіка з ярликом «президент». Тому самі вибори в нас є фейком, карго-виборами які не можна ні сприймати серйозно ні заперечувати серйозно. До них, як до ілюзії, неможливо ніяк відноситись. Тому і популярне зараз визначення «вибори по приколу» свідчить про те, що на поверхні театральність і безглуздість цієї процедури. Як і театральність самої персони З. По приколу вибрали, всім надоїло брехливе “шоу Поплавського” і його поміняли на інше шоу, в якому хлоп членом грає на піаніно. Чесно грає і не бреше що при цьому любить Україну. Зараз трохи доходить що чесності для цього мало, членом ще можна а більше....Втім необхідно бачити, що ця театральність створилась і існує з перших днів. Наша держава грає виставу, в якій намагається переконати себе і оточуючих в своєму існуванні. В цій виставі держава сама пише для всіх ролі, влаштовує танці з церквами, організовує Томос, інструменталізує церкву. Вибори у нас це така собі дитяча, тубільська віра в те, що ці маніпуляції з папірцями-бюлетенями і прозорими ящичками принесуть нам щастя і звідси популярний, старий вираз - Україна країна вічних виборів. Я його доповню - країна-дурдом, в якій пацієнти обирають лікарів. В нас вибори ніколи не закінчуються після ящичків. Після ящичків “виборці” починають оцінювати свій "вибір", ганити обранця і готуватись до слідуючих - ось тепер! виберем такого! Потім знову ящички і знову чекаємо слідучих. І от цей нескінчений дурдом треба зупити, розірвати коло. Дуже просто - треба сказати собі — імярек і інші придурки ні причому. Придурок я один, тому що не зміг зробити правильний вибір. Причина в мені.