Глава 10

Глава 10

  – Помітив? – Серьога наполегливо намагався нагодувати кавовий автомат в холі аеропорту зім’ятою купюрою. На хвилину Андрій навіть занепокоївся, що друг почне застосовувати силу, він був дуже рішуче налаштований отримати порцію еспресо, яка після перельоту стала життєво необхідною, будь-яким засобом. Тим більше, що вони прийняли рішення негайно їхати до офісу, ховати знахідку у сейфі, придумати засіб завершення справи з нечистою братією і, нарешті, вибиратися з затягнутого розслідування.

  – Звичайно, помітив. Одразу після пропускного, – Андрій прийшов на допомогу вже цілковито зневіреному напарникові, акуратно пропустив банкноти всередину машини. Михайло, зберігаючи обережність, роздивлявся простору залу з купою народу і вирішив здатися:

  – Ви про що? – він з пожадливістю прийняв каву з надр рятівного агрегату. Андрій, ледь розмикаючи губи, тихенько промовив майже вглиб свого стаканчика: – Наші знайомі з поїзду, і треба думати, що з Праги також.

  – Тут повно народу, гадаю, ми у безпеці.

  – Поки що так. Але стає небезпечно возити із собою всіма жадані реліквії. Враховуючи, з ким маємо справу, треба в принципі бути обережними.

  – В мене питання, – Серьога ставився до новини про припущення щодо замовників напрочуд спокійно, навіть буденно, наче давно підозрював, а зараз, коли все прояснилося, навіть розслабився. – Ні. Навіть два питання. А скоріше…

  – Згодом, – Андрій припинив запитальний град, – сьогодні ввечері все обміркуємо. Михайле, – він з вдячністю подивився на історика-релігієзнавця, чиї спеціалізовані знання та послуги давно вийшли за межі його компетенції, – дякуємо тобі… – не малося жодної нагоди затримувати його далі, але, по-перше, його допомога була для них необхідною, а по-друге, хлопці щиро до нього звикли. З них трьох вийшла чудова команда. Але обставини ставали все більш небезпечним і набували непередбачуваних зворотів.

  – Ввечері буду в тебе, – він миттєво вирішив всі моральні сумніви і знову повівся як перевірений та надійний товариш. Залишалося вирішити ситуацію з некликаними провідниками.

  ***

  Всі троє розділилися по різних таксі. Переслідувачам, які необачно прийшли вдвох, довелося втратити дорогоцінні секунди на прийняття рішення. В результаті вони поставили у пріоритет детективів, і до загального полегшення Михайло у безпеці поїхав до себе. І хоча невідомі певно прорахували варіант розділення, тому як були на різних машинах, все ж таки, це додало деякої гостроти та сум’яття до їхніх дій.

  З одного боку обрати стеження саме за основними діячами, було правильним рішенням, тому як печатка знаходилася саме в них, хоча й не було відомо в кого саме. З іншого боку, прорахунок виявився у тому, що стежити за двома професіоналами в цій галузі, які на стеженнях собаку з’їли і навіть не одного, виявилося справою клопіткою та марною. Андрій зміг відірватися навіть на таксі, грамотно роздаючи вказівки водієві, куди і коли повернути, для початку присмачивши маршрут подвійною платнею. Серьозі ж для «скидання хвоста» все ж довелося залишити автівку. А загубитися у київському торгівельному центрі великих зусиль не складає навіть для звичайної людини, не кажучи про детектива. Звичайно, рано чи пізно некликані гості можуть з’явитися біля агентства. Але кнопка виклику поліції, надійний сейф для зберігання штампів та рідні стіни дещо спрощували ситуацію.

  – Нарешті! – Софі виглядала більш стривоженою ніж зазвичай могла собі дозволити. – Ну, нарешті вже!

  На цьому вона вважала своє пояснення вичерпним, а робочий день занадто напруженим і за появою начальства цілком завершеним, тому не промовивши більше ані слова, взяла сумочку та поспішно, наскільки дозволяли каблуки-ходулі, зникла за дверима. Тепла погода давала їй змогу майже цілком оголяти кілометрові ноги, які ще більше подовжувалися шпильками до тривожних розмірів. Бентежило саме те, що Софі, яка граційно крокувала у коротесенькому натяку на спідницю, преспокійно могла спричинити цілої низки зіткнень на дорогах. Тільки сліпий за кермом міг відчувати себе у безпеці, коли у небезпечній видимості граційно дефілювала Софі.

  Хлопці мимоволі проводили поглядом секретарку до самих дверей та здивовано втупилися в Марічку. Та знизала плечима, мовляв, а чого ви чекали?

  – Як все пройшло? – обличчя дівчини було трохи напруженим. Андрій скинув це на втому. Дякувати небесам, вона не повторила маневру співробітниці і подібно до Софі не випарилася з робочого місця. Він вирішив, що можна потрохи розкривати карти:

  – Замовлення виконали, – Андрій старався невимушеним тоном відволікти цікавість дівчини, мовляв, нічого особливого, все як і завжди. Серьога схвально кинув у нього швидким поглядом і розташувався за рідним комп’ютером.

  – Хоча б покажіть навколо чого стільки шуму, – схоже дівчина питала лише заради вихованості, особливої зацікавленості не спостерігалося. Андрій недбало відмахнувся, – та Серьога вже сховав їх у сейф. Завтра подивишся.

  – А ви збираєтеся завтра віддавати? – щось не те почулося у цьому простому запитанні. Андрій нахмурився, намагаючись піймати це невиразне відчуття, потім поглянув на напарника, але той, завзято закусивши язика, забув про каву, яка стигла поруч, і щось шукав на інтернет-сторінках. Через деякий час до Андрія на комп’ютер почали надходити повідомлення.

  – Марічко, вам тут нелегко без нас прийшлося, – дівчина підкотила очі, мовляв, ви собі навіть не уявляєте наскільки. – Тому йди сьогодні раніше. Ми також скоро додому, поїздка виснажила вщент.