Глава 9

Глава 9

  Аеропорт Бен-Гуріон миттєво огорнув гостей перебільшено незвичним теплом, а також цілком очікуваним гамом та метушнею всіх, хто поспішає, проводжає або чекає на свій рейс. Андрій з Серьогою вперше опинилися на Святій землі, а от Михайло розповідав, що бував тут декілька разів у командировках та на міжрелігійних симпозіумах. Він впевнено орієнтувався у величезній будівлі з блискучою підлогою та численними галереями. Місцевість та потрібні маршрути, виявилося, він також знав на відмінно. Ізраїль зустрів мандрівників пестливим теплом та неправдоподібно блакитним небом. До Єрусалиму добиралися нешером, тому як Серьога, побачивши надпис на бусику «Shuttle to Jerusalem» та доволі колоритного білобородого водія в чорно-білому костюмі та кіпі, відмовився їхати чимось іншим зокрема шаттлу з ортодоксальним водієм за кермом. Трійця заселилася у заздалегідь обраний готель, і коли Михайло невимушено перекинувся парою слів з портьє, Андрій вирішив, що їхній багатосторонньо освічений приятель дещо применшив свої знання цієї країни.

  Незабаром до перельоту їхній нічний «мозковий штурм», окрім численної кількості випитої кави, коробок з-під всілякої їжі на винос та тонн роздруківок, які знову щільно застелили підлогу в Андрієвій квартирі, привів хлопців ще й до вельми несподіваних, насамперед для них самих, висновків.

  По-перше, про четверту печатку, буцімто спеціально, замовчували всі джерела, які до цього хоча б і мало, але все ж щось розповідали. Штампів малося чотири, про це неодноразово згадувалося. Ледь вловима низка їхнього пересування з великими зусиллями, але все ж відстежувалася. Хоча, звісно, доводилося усвідомлювати, що минулі дві печатки були знайдені лише завдяки вдалому попаданню пальцем у небо і того, що не побоялися прийняти неймовірні припущення за відправну точку. Але постійно виїжджати на везінні та Андрієвій інтуїції навряд вийде, і це також чудово усвідомлювалося.

  По-друге, Андрій відважився бути з друзями цілком відвертим і розповів про свої сни. Мовчання добряче затягнулося та майже перейшло у незручне, коли щось бовтнеш не до ладу в солідному суспільстві, і на тебе спрямовуються різного калібру погляди: з осудом, з підозрілим нерозумінням, з жалем або з поблажливістю, мовляв, що з тебе взяти, сердяго. Андрій незатишно засовався на підлозі, на мить подумалося, що хопив через край, і що друзі вважатимуть його занадто вразливим. Але все ж взяв себе в руки і зважився подивитися на напарників, одразу знайшовши відповідь – ніхто не прийняв його розповідь за вигадку уяви чи гарячку.

  Михайло глибоко занурився у власні думки, насупив брови і міцно стис губи, від чого його зазвичай м’яке обличчя, вперше набуло мужнього і навіть войовничого виразу, настільки йому невластивого, що Андрію на мить здалося, що перед ним інша людина. Він силоміць змусив себе перевести погляд на Серьогу. Той сидів на підлозі, обійнявши коліна, і виглядав зараз по-дитячому розгубленим. Двометровий спортивний здоровань з однаковою довжини щетиною на щоках і голові, майже завжди впевнений в собі та своїх силах, зараз намагався дати ладу виваленій на нього інформації, яку у звичайний час, навіть не варто було б серйозно сприймати.

  – Вершник з мірилом – це Голод. – Михайло нарешті порушив важке мовчання, Андрій з полегшенням зітхнув. Серьога наче оговтався від трансу, навіть злегка здригнувшись, і погодився кивком. Його знання біблейських сюжетів дивували вздовж усього розслідування. Він тихо додав: – Вершник у червоному – то Війна. – Тепер настала черга Михайла погоджуватися. Андрій не володів достатнім знанням, і зараз більш вразився тому, що нікому з присутніх навіть в голову не прийшло здивуватися дивній розповіді. Кожну печатку супроводжувала поява Вершника Апокаліпсису. Сама ідея повинна була викликати сумніви та сперечання, а її прийняли за безперечний факт.

  – Те, що під зеленою відлогою ховався шекспірівський Йорік, це наводить на думку, що мова про Смерть? – Андрій вловив суть ототожнювання його сновидіння з артефактами.

  – Конь блєд, – змудрував Серьога, який збадьорився новою загадкою. – Питання ось в чому. Незнайдена печатка в Об’явленні відкриває перший замок і являє Вершника на білому коні. Але, як я читав, – знову Андрій здивувався, як мало знає про інтереси свого близького друга, – тут думки тлумачів не дійшли згоди. Завойовник, Чума, Хвороба, Переможець. Дехто… – Михайло, який до цього тихо сидів та у роздумах оглядав чашку, рішуче підняв голову: – Дехто припускає, що на білому коні – Антихрист.

  За вікном пролунала далека сирена поліцейської пожежної швидкої допомоги та розштовхала густу спантеличену тишу у кімнаті. Якщо до цього моменту вважалися реальними навіть такі позамежні події, як контракт з темними силами, празька циганка, що творила чари, таємне лігво неіснуючого Ордену і навіть існування міфічних артефактів, то проголошене тільки що слово цілком перекреслило правдоподібність всього, що відбувалося, жирною смугою абсурду. Ніхто не казав ані слова. Андрію навіть власні сни наразі здавалися найбуденнішою і зрозумілою річчю в світі, які могли наснитися будь-кому після того, як він знайшов би старезні печатки, про існування яких відають лише легенди.

  Аби повернути розум у конструктивне русло, хлопці, не домовляючись, перейшли до плану, який до цього цілком успішно себе проявив, а саме – ігнорувати тимчасово незрозумілі речі. До того ж безліч перекладів та тлумачень все ж називали білого наїзника інакше, тому нема сенсу загострювати увагу лише на одному визначенні. Звісно, різні трактування суттєво впливають на значення події, але перевірити їхню правдивість все одно не малося змоги, то доводиться опускати призначення останньої реліквії. Вони знову перейшли до міркування про можливе місцезнаходження шуканого предмету. Поки що припущення щодо нанесених на штампах зарубок підтверджувалися, і за відсутності альтернативи, залишалося діяти відповідно єдиної теорії.