Глава 8

Глава 8

  – Дзвонила Саманта, цікавилася, як просуваються справи, – наскільки ж приємно бачити рідних дівчат у звичному офісі. Від буденності знайомого оточення у грудях розлилося тепло, та виникло нездоланне бажання всіх обійняти. І милу Марічку, яка з піонерською готовністю доповідала поточну ситуацію, що утворилася за відсутності хлопців, і величаво-відсторонену Софі, яка ретельно ховала черговий глянсовий журнал з новинками сезону у світі моди в себе на колінах. Навіть повільний принтер та шалено запашну кавоварку хотілося притиснути до себе.

  – Як ще раз подзвонить, скажи, най не турбується, коли вже вирішила довіритися професіоналам, – Андрій почувався виснаженим та невиспаним після насиченої подорожі та нічних страхіть, але попереду чекало ще багато роботи. Хоча тепер впевненості, хоч і на крихту, але все ж додалося. Наразі нереальна справа набувала цілком реальні обриси. Він навіть не здивувався напарникові, коли той зайшов з невеликим запізненням, хоча напередодні вони домовилися зробити день відпочинку.

  У Михайла залишався ще тиждень відпустки, і він, хто раніше ніколи не розраховував побачити один з найдавніших та найважливіших артефактів у світовій історії, не хотів втрачати можливості і надалі брати участь у пригоді. Детективам подобався цей добрий та спокійний, але водночас, сміливий і авантюрний «бібліотекар», як по-доброму вони називали його поміж себе. До того ж допомога вузького фахівця у подібному розслідуванні немає ціни. Звичайно, всі витрати їхнє агентство взяло на себе, але їм не доводилося платити Малахові як консультанту, а це вже велика вдача.

  Сьогодні ввечері намічалася зустріч всієї компанії, щоби проаналізувати подальші дії, обговорити інформацію, яка малася на руках, та проаналізувати правильність зроблених висновків щодо місцезнаходження інших штампів. Андрій запропонував зробити запаси піци і розмістити штаб-квартиру у нього вдома. Звичайно, як у завзятого шанувальника кофеїну, в нього малася непогана кавоварка. До того ж там буде цілковита ізоляція від зовнішнього світу та зайвих вух.

  Комп’ютер дзенькнув месенжером, Андрій відкрив повідомлення і одразу піднявся з-за столу, слідом до виходу спрямував напарник.

  – Ти впевнений? – хлопці відійшли від під’їзду та зупинилися у калюжі теплих сонячних променів.

  – Андрюхо, я скільки років працюю в цій сфері? – він мав рацію, досвіду у стеженні та пам’яті на обличчя йому займати нема потреби. – Це той самий шмаркач, що їхав з нами в купе.

  – Хм, – і без того занадто дивне та загадкове діло обростало новими незрозумілими деталями, – я, звісно, не вірю у подібні збіги. Але все ж можна було б припустити, що він також з Києва, а сів до нас пізніше, тому що спочатку їхав зі своєю компанією, припустимо. Могло ж не бути зручних білетів?

  – Могло, – Серьога іронічно погодився. – Тільки от шанс потім випадково зустріти його у величезному місті, вже менший. А вважати за випадковість те, що я побачив його на тротуарі в сотні метрів від нашого офісу, вибачай, друже, але це вже цілковите невігластво.

  Крити було нічим, логіка безжально давила та витісняла подальші заперечення. Андрій насупив брови та машинально озирнувся навкруги.

  – Виходить, за нами стежать. Цікаво, хто з двох замовників?

  – Ти вважаєш, це може бути і В.О.?

  – Чому б ні? Якщо це він, то може бути перестрахуванням та перевіркою, що ми впораємося та врятуємо його. Або ж він раптово вирішив, що зазначена ним сума занадто велика за таке дрібне діло. До того ж я нещодавно заїхав до нього у гості і змусив підписати новий договір, щоби було не на словах.

  Серьога схвалено крякнув та автоматично просканував місцевість чіпким поглядом.

  – Якщо це «Чіз», то їхні наміри можуть бути майже однаковими: печатки їм потрібні – це безумовно, але власноруч здобути не вийшло. А от перехопити вже на розвіданій стежинці – це простіше, а також визволяє їх від виконання умов договору, виставляючи нас у вкрай невигідному світлі.

  – Може бути ще й третій варіант, – Андрій уважно слухав друга. – Якщо допустити, що мається і третя сторона, яка пронюхала про нашу справу і яка також жадає отримати ці штукенції.

  Андрій знизив плечима:

  – Взагалі-то нам нема різниці, хто це. Ми лише будемо враховувати можливість крадіжки та станемо пильнішими.

  – Мани собаку, маючи кияку. – Філософськи підсумував напарник, та хлопці, посміхаючись, повернулися до офісу.

  ***

  Андрій взяв чотири великих піци. Вибрав максимально різних, по-перше, коли є вибір, завжди цікавіше. По-друге, він не знав смакових переваг Михайла, тому вирішив, що якась з них обов’язково припаде «бібліотекареві» до смаку.

  У назначений час разом з’явилися друзі. Серьога заїхав по Михайла, і дорогою вони купили коробку перепічки. Сьогоднішня ніч вже виглядала привабливою: безліч смачної їжі, відра кави та нескінченні теологічно-історичні дискусії, які мають привести до наступних розгадок. Андрій посміхнувся власним думкам та порівнянню, що реальність наразі набула схожості з сюжетом пригодницького детективу.

  Через годину більша частина кімнати була щільно застелена роздруківками та коробками зі шматочками піци і зім’ятими серветками. Міркування продовжувалися за вже попередньою домовленістю про висловлювання будь-яких ідей.