Глава 1

Емілія зайшла до будинку. У передпокої на неї вже чекали опікуни.

— Нарешті ти прийшла, — сказала тітка Аліса. — Йди переодягнися й одразу приходь до їдальні. До нас завітав пан Феодосій Вешвінський.

Емілія насторожилася.

— Навіщо він прийшов?

Аліса спокійно подивилася на неї.

— Посвататися до тебе.

У Емілії перехопило подих.

— Йому ж сорок вісім років, а мені лише двадцять!

— Ми вже все вирішили, — незворушно промовив дядько Микола. — Не змушуй гостей чекати.

Не сказавши більше ні слова, опікуни вийшли.

Емілія залишилася сама.

«Все вирішили?.. Без мене?..»

Вона відчула, як до очей підступають сльози, але швидко витерла їх. Ні, плакати вона не збиралася.

Підійшовши до шафи, дівчина дістала сукню, яку колись подарувала подруга. Вона жодного разу її не вдягала — тітка Аліса неодмінно сказала б, що такий одяг неприйнятний для порядної дівчини.

На губах Емілії з'явилася ледь помітна усмішка.

— Якщо вони вже все вирішили без мене, то я зроблю все, щоб це сватання не відбулося.

Емілія дістала зі шафи темно-смарагдову сукню. М'яка тканина спадала до самої підлоги, а рукави прикрашала тонка срібна вишивка у вигляді переплетених гілок і листя. Виріз був глибшим, ніж дозволяла тітка Аліса, а приталений крій підкреслював фігуру.
Саме через це сукня роками припадала пилом у шафі. Подруга казала, що в ній Емілія схожа на лісову чаклунку, а тітка лише фиркнула: «Порядні дівчата такого не вдягають».
Емілія глянула на себе в дзеркало й ледь усміхнулася.
— Що ж, сьогодні вона нарешті знадобиться.

Дівчина ще раз уважно оглянула себе в дзеркалі, повільно повернулася навколо своєї осі й, задоволена результатом, вийшла з кімнати.

Коли Емілія зайшла до їдальні, запала тиша.

Тітка Аліса здивовано розкрила рота. Микола лише кинув швидкий погляд на племінницю й одразу опустив очі в тарілку, ніби не наважувався зустрітися з нею поглядом.

Феодосій Вешвінський підвівся зі свого місця.

— Прошу, сідайте поруч зі мною.

Емілія навіть не глянула в його бік. Вона пройшла повз і демонстративно сіла на найдальший вільний стілець.

На мить у їдальні знову запанувала мовчанка.

— Так, на чому я зупинився? — промовив Феодосій. — Окрім магічної ділянки, за традицією передбачений ще й відкуп.

— П'ятсот тисяч карне, — спокійно сказала Емілія.

Феодосій здивовано звів брови.

— Перепрошую?

— П'ятсот тисяч карне. І не менше, якщо хочете весілля.

— Це надто велика сума.

— Отже, ви не так уже й прагнете одружитися.

— Еміліє! — різко вигукнула Аліса. — Негайно припини!

Дівчина навіть не глянула на тітку.

— Ви хочете одружитися з дівчиною, яка молодша за вас майже на тридцять років. Вам варто шукати жінку свого віку, а не ламати життя молодим.

Аліса так різко підвелася, що стілець із гуркотом відсунувся назад.

— Замовкни! Як ти смієш так розмовляти з нашим гостем?!

Микола зблід і нервово стиснув виделку.

— Еміліє, досить. Ти переходиш усі межі.

Та дівчина не збиралася мовчати.

— Ні. Я лише кажу правду. Я не хочу цього шлюбу.

У їдальні запанувала важка тиша.

Феодосій повільно поставив келих на стіл і спокійно подивився на Емілію. На його обличчі не було ні образи, ні злості — лише холодна уважність.

— Знаєте, панно Еміліє, ви зараз мене ображаєте, — спокійно мовив Феодосій. — Але, гадаю, я готовий пробачити вам ці слова... якщо сума відкупу стане меншою.

— Не слухайте її, — поспішно втрутилася Аліса. — Домовляйтеся з нами. Двох тисяч карне буде цілком достатньо.

Емілія різко підвелася.

— Не буде ніякого весілля.

— Сядь негайно! — наказала Аліса.

— Ні. І навіть не думайте змушувати мене. Якщо спробуєте влаштувати це весілля, пошкодуєте. Повірте, ви запам'ятаєте той день на все життя.

Вона перевела погляд на Феодосія.

— А вашою дружиною я стану хіба що уві сні.

— Еміліє, ви чудова актриса, — спокійно промовив Феодосій. — Але весілля все одно буде.

— Скоріше в риби виростуть крила й вона навчиться літати.

На обличчі чоловіка майнула ледь помітна усмішка.

— У вас ще є час усе обміркувати. А мені час іти.

Феодосій чемно вклонився господарям і попрямував до виходу.

Двері зачинилися.

У будинку запала важка, гнітюча тиша.

Емілія повільно видихнула.

«Ну от і все... Зараз почнеться».

Вона навіть не сумнівалася, що скандалу не уникнути.