Розділ 26: Протокол «Фантом»

Вони все ще стояли шеренгою, не ворушачись. Тиша в каюті була такою довгою, що здавалася майже відчутною. Треба було перетравити надто багато. Вони знали курсанта Нікс — тихого, нетовариського, закритого «хлопця». А отримали характеристики, які не вкладалися в голові. Часу залишалося мало, запитань було забагато, і всі вони здавалися водночас важливими та банальними.

​— Ми ж почуємо повну версію? — глухо запитав Дорн, першим порушивши мовчання.

— Я не буду виправдовуватися, доповідати чи просити щось приховати, — Нікс відповіла, не повертаючи голови. Голос її звучав рівно, але в ньому відчувався холод металу. — Із Сектора 7 не вириваються... Ти або йдеш у мішку, або залишаєшся в гниючій системі, де життя — це вічна боротьба за їжу й ковток повітря. Мені дали шанс, і я вигризла цей шлях розумом, кістками й своєю кров’ю.

​Вона зробила паузу, і її плечі ледь помітно здригнулися.

— Я не знаю, що буде далі. Мабуть, теж нічого хорошого на мене не чекає. Зараз я просто хочу врятувати членів своєї команди... Ні... своїх друзів! Ні... — Голос зрадливо хрипнув. Нікс замовкла, миттєво взявши себе в руки й повернувши обличчю суворий вираз. — Два пілоти, аналітик і...

— У тебе реально є корабель? — раптом запитав Векс, і в його голосі прозвучало дивне передчуття.

— Це твоє перше запитання?! — Нікс нарешті подивилася на нього.

​Напруга, що висіла в повітрі, луснула. Усі дружно розсміялися — нервово, гучно, виплескуючи весь накопичений за ці години стрес.

— Ну, я, мабуть, хочу це побачити й взяти участь, — усміхнувся Дорн, витираючи сльози, що виступили від сміху.

— Ви всі можете бути вільні, — відрізала Нікс, коли сміх ущух. — Мій шлях не буде легким. Це завжди будуть таємниці, можливо, в’язниця.

— Ну, давай спочатку спробуємо врятувати членів екіпажу, — серйозно промовив Хейз, роблячи крок уперед, — а потім обговоримо заново наше можливе непривабливе майбутнє.

​У цей момент корпусом «Атласа» пройшов гул — лінкор входив у стикувальний док Академії. Пора.

Торнвальд уже зустрічав їх. Вигляд у Декана був грізний, але трохи нервовий. Адріан Варіус пройшов повз нього, лише коротко кинувши:

— Усе потім. Веди нас до «Ассілора». Я зараз дуже злий... але є речі важливіші.

​Нікс зірвалася з місця, і вся команда кинулася за нею. В ангарі перед ними постав він — стрімкий, хижий силует важкого корвета. Обтічні форми, панелі, що мерехтіли м’яким світлом, і матовий метал, який здавався живим.

— «Ассілор»... — з придихом покликала Нікс, ледь торкнувшись долонею обшивки.

— Я готовий і давно чекаю, — голос «Ассілора» прозвучав м’яко, огортаючи їх, наче свіжий ковток повітря.

— Мені потрібні координати екіпажу та стан здоров’я...

— У всіх дрібні травми, стан стабільний, з усіма все гаразд.

— З усіма, ти впевнений?! — Нікс звично застрибнула на місце капітана. Команда завмерла, оглядаючи диво. Хейз і Дорн обмінювалися професійними поглядами, оцінюючи ергономіку, Векс уже тягнувся до потоків даних, а Кай обережно обходив обшивку.

— Ти що, живий? — прошепотів Кай.

Брутус, не кажучи ні слова, зайняв місце першого пілота.

— А хто це з вами? — поцікавився корабель.

— «Ассілоре», не час...

— Третій пілот Брутус Тарн... — почав «Ассілор».

— «Ассілоре»! — перебила Нікс. — Калеб і Еліас!

​Екран спалахнув даними.

— Калеб Варіус: права рука зламана, життєздатність 78%. Еліас де Вальєр: удар по голові, відсутність дивності, виснаження, сильна спрага...

— Живі, — видихнула Нікс.

— Де Вальєр? — Хейз здивовано перезирнувся з Вексом. — Ми взагалі можемо бути в цій команді з такими іменами?

​У цей момент у рубку зайшов Адріан.

— Надати координати «Егіди»!

— Е... — «Ассілор» зам’явся.

— Говорить Адріан Варіус! Надати координати Калеба!

— «Ассілоре», місцезнаходження «Егіди»? — підтвердила Нікс.

— Останні координати: планета Ксантіс, прихований сектор. Прихована планета раси Оріксі... кочівники-метаморфи.

​Уся система Оріксі була зав’язана на контрабанді й работоргівлі, величезний нелегальний потік ішов прямо через Сектор 7. Адріан намагався продовжити допит, але зрозумів: «Ассілор» не сприймає його наказів. Тут був лише один Капітан.

— На планеті зафіксовано присутність найманців і два важкі крейсери. «Егіда» заблокована в магнітному полі. До можливого переміщення залишається 5 годин, імовірність успіху — 86 відсотків.

— Чи хочете ви, щоб я відповідав на запитання всіх присутніх на борту? — голос корабля став глибшим. — У них у голові зараз такий шум... захват, щире здивування, передчуття і злість... ні, лють.

— На «Егіді» був зібраний золотий склад... — Нікс нахмурилася.

— Ми не встигли допитати полонених, паніку в Імперії Сяючого Вінця вони посіяли, — Адріан був похмурий. — Нам потрібен план. Два крейсери... ми тільки вистрибнемо й одразу будемо атаковані.

— Ну, не факт, — озвався «Ассілор».

— Він реально живий... — Векс похитав головою.

— Я просто переймаю суть свого капітана...

​Нікс знітилася.

— «Ассілоре», варіанти! Екіпаж «Егіди» складає... у тебе є такі дані?

— Екіпаж «Егіди» складає 38 вижилих, із них 12 у жалюгідному стані... офіцерський наглядовий склад — немає ознак життя.

Усі опустили голови. Їм потрібні були тільки важливі елементи Імперії.

— Терор... вони хочуть показати, що Імперія слабка, — припустив Адріан.

— Ні. Їм потрібні багатства, — відрізала Нікс. — «Ассілоре», виведи на екран. Бери дані... акуратно...

​Нікс відчула, як нейронний зв’язок із кораблем натягується.

— У Секторі 7 ваша мережа не така непомітна. Ми знаємо, кого боятися, а на чиї справи заплющити очі. Якщо живі майже всі — це або викуп, або продаж.

 — Лють... тисне, гнів вище 100 відсотків... можна мені калібрування?

— Тобто це ти відчуваєш, а говорити зі мною не будеш?! — гаркнув Адріан.

— Мій капітан — Нікс Кроулі, народжена на Аетерні, де багато хто міг говорити зі мною... Імперія ж...