Розділ 24: Карта Сектора 7

​Адріан Варіус розмашистим, хижим кроком ішов у бік офіцерського медвідсіку. Метал палуби озивався на кожен його крок важким відлунням.

— Стійте! Зачекайте! — голос Брутуса змусив полковника різко зупинитися.

​Терпець Адріана уривався. Він повільно розвернувся, і його погляд пообіцяв калліанцю всі кола військового трибуналу.

— Ти думаєш, ти недостатньо сьогодні сказав? — процідив він крізь зуби.

— Вас треба... — Брутус затнувся, важко дихаючи.

— Іди. Я чекаю на тебе після перевірки, — Адріан відрізав будь-яку можливість для суперечки.

— Мені не треба... — почав був Брутус, але Адріан на нього так подивився, що слова застрягли в горлі.

​Хкйз, який вчасно опинився поруч, мертвою хваткою взяв Брутуса під руку, намагаючись відвести подалі від гріха.

— Я хотів попередити... — ледь чутним шепотом кинув Брутус у спину полковнику, що віддалявся.

​Адріан увійшов у медвідсік у той самий момент, коли з-за медичної ширми вискочив переляканий доктор Чейз. Вигляд у нього був такий, ніби він щойно побачив воскресіння древнього бога. Переляканий, розпатланий, він ледь не врізався в командора.

— Д-дрони зроблять... у капсулу... — заїкаючись, пробурмотів він.

— Ти чого, докторе Чейз? — Адріан нахмурився, дивлячись на здивоване обличчя старого друга.

​Не чекаючи відповіді, командор ступив за ширму, туди, де роботи-асистенти знімали просякнутий кров’ю одяг із Нікс. Він завмер. Повітря в легенях миттєво стало колючим. Адріан дивився, не в силах відвести очей, і не помітив, як рука доктора Чейза безцеремонно відтягнула його назад.

— Та прийди ти до тями! Адріане! — Чейз майже тряс його за плече.

— А? Це... — полковник насилу знайшов дар мови.

— Так.

— Капсула показує, що в ній хлопець! — Адріан вказав на монітор, де біометрія все ще вперто видавала чоловічі параметри.

— Так.

— Як?

— Так!

— Та що ти заладив! — Адріан нарешті взяв себе в руки, і його очі спалахнули люттю. — Мені терміново треба поговорити з... де цей калліанець?!

​Він буквально вилетів із медвідсіку, залишивши доктора приводити думки до ладу.

​Три години по тому в офіцерському блоці панувала дзвінка тиша. Нікс лежала, бліда, але вже при свідомості.

— Ви занадто голосно думаєте, — не розплющуючи очей, промовила вона. — Скажіть мені, що ми скоро будемо в Академії.

— Скоро, — коротко відгукнувся Адріан. Він стояв біля вікна, заклавши руки за спину.

​Нікс знала. Від такої людини, як Варіус, нічого не приховаєш, особливо коли вона так ганебно втратила свідомість у його руках. Тиша затягнулася, стаючи нестерпною.

— Це все? — запитала вона. — Ну, я чекаю... всього, що ви мені скажете. У вас уже моє повне досьє, напевно, і з Сектора 7 також. Там ваша мережа... вона не така скритна, як ви думаєте.

​Адріан повільно повернувся до неї.

— Як ти назбирала суму на Академію?

— Я багато працювала. Там не вказано?

— Вказано! — Адріан зробив крок до неї, його погляд став нечитабельним. — Твоє тіло — це карта Сектора 7 у подробицях. Кожен шрам і все...

​Нікс підскочила, розплющивши очі. Гнів миттєво витіснив слабкість.

— Ви що?!

Він лише усміхнувся, дивлячись на її реакцію.

— Хакер, технік, боєць... і нічого. Зовсім нічого людського в офіційних паперах.

— Ой, та годі! — Нікс роздратовано махнула рукою. — Калеб досі не звик... усе грозиться сукню подарувати.

​— Він знає? — голос Адріана став тихішим.

— Моя команда знає.

— Так, це теж... Ти їх знайдеш?

— Не я! — Нікс подивилася йому прямо в очі. — Ассілор... знайде!

— Так... — Адріан на мить відвів погляд. — Я вже спілкувався з Торнвальдом. Але запам’ятай: я тобі не довіряю!

​Нікс лише ледь помітно всміхнулася, у цій усмішці не було страху — тільки розуміння і крапля зухвалості.

— Ви б мене розчарували, якби стали.

​Адріан промовчав, але в його сапфірових очах на частку секунди промайнуло щось схоже на іскру поваги. Він розвернувся і вийшов, залишивши по собі важку тишу офіцерського блоку.