Розділ 19: Свинцевий рік

​Рік в Академії «Астрей» перестав бути просто виживанням, перетворившись на виснажливий, монотонний ритм, де холодна сталь навчальних модулів остаточно зрослася з нейронними ланцюгами курсантів. Нікс більше не була «привидом» із Сектора 7. Тепер вона була константою — похмурим, лякаюче ефективним аналітиком у сталевому синьому мундирі. Її показники синхронізації стали легендою, яку інструктори-верити розбирали на закритих радах, марно намагаючись зрозуміти, як «доходяга» без стандартних імплантів видає чистий результат.

​До їхньої четвірки звикли. Презирство змінилося настороженою повагою. Вони були як замкнений контур: самодостатні, дивні, завжди трималися осібно. Нікс, як і раніше, не шукала дружби, але за цей рік навчилася спостерігати. У натовпі курсантів вона виділяла тих, хто не був пихатим «золотим» атлетом. Прості терранці з дальніх колоній, інженери-зеніти в графітових мундирах, калліанці, у чиїх очах світилася не жага слави, а спокійна рішучість вижити. У них вона бачила «нормальність» — ту людську іскру, яка не підпорядковувалася машинній логіці.

​— Так, Капітане! — Брутус гаркнув це в розпал палкої дискусії під час симуляції, коли їхня група відпрацьовувала тактику перехоплення.

Зала на мить завмерла, а потім вибухнула реготом. Брутус Тарн, чиї плечі нагадували кований сейф, незворушно віддав честь Нікс.

— Тарне, ти зовсім розплавився на сонці? — усміхнувся рослий курсант. — Кому ти салютуєш? Цьому синьому комірцю? У тебе найкращий аналітик у потоці, а ти з нього ідола робиш.

​Брутус повільно повернув голову, і сміх у залі почав стихати під його важким поглядом.

— Цьому «доходязі», — низьким голосом промовив він, — достатньо трьох секунд, щоб ти забув, як дихати. Хочеш перевірити?

​Нікс не повела бровою, але всередині все стислося. Вона згадала, як пів року тому Брутус, важко дихаючи після спарингу, раптово опустив кулаки й попросив навчити його її «вуличних фішок». Він визнав її силу і відтоді став її тінню. Кілька разів на польових виходах він закривав її своїм тілом від навчальних зарядів ще до того, як вона встигала зреагувати. Це був інстинктивний рух напарника, готового стояти до кінця.

​Калебу було найважче. Він часто ловив себе на думці, що Нікс не обирала це пекло сама — її просто викинули в Сектор 7, як непотріб. Він злився, розуміючи: якби переселення пройшло нормально, донька великого пілота жила б по-іншому, а не в кіптяві нетрів. У цій маленькій дівчині він бачив характер сильніший, ніж у власного батька-маршала.

— Слухай, «Кеп», — підколов він її якось увечері в доку, коли вони возилися з технікою. — Я подарую тобі сукню з шовку асварі. Просто щоб переконатися, що ти не зроблена з чистого титану.

​Він замовк, згадавши мить у медвідсіку, коли випадково побачив її спину. Плече й передпліччя були вкриті такою сіткою шрамів і старих відмітин, що на них можна було зібрати зоряну карту. Для нього «Капітан Ассілора» звучало здорово, але він розумів: це не іграшки, це чудовиська міць і відповідальність.

— Подаруй її «Ассілору», Варіусе, — відрізала Нікс, витираючи обличчя ганчіркою. — Йому вона пасуватиме більше. І не називай мене так при офіцерах.

— Як скажеш, босе, — Калеб жартівливо вклонився, але в його очах більше не було зверхності. Лише дивна, глибока сумність. Він розумів: вона варта іншого життя, але це життя — єдине, у якому вона по-справжньому жива.

​Еліас став для неї чимось на кшталт зовнішньої совісті. Верит дивував усю команду своєю тихою, майже лякаючою відданістю. Його теплота не була любов’ю чоловіка до жінки. Це була любов до істоти, чию душу він бачив наскрізь через свої веритські канали.

— Ти забагато на себе береш, Нікс, — тихо говорив він їй під час нічних медитацій. — Твій резонанс зростає. Ти не просто аналітик, ти стаєш серцем цього заліза. Пам’ятай, що серцю іноді треба відпочивати.

— У мене немає серця, Еліасе. Тільки тактова частота, — відповідала вона, але його рука на її плечі завжди змушувала її дихання вирівнюватися.

​Тієї ночі перед іспитом Нікс втекла в Док 12-Г. «Ассілор» зустрів її звичним низьким гулом.

— Чи гідна я такої потужності? — прошепотіла Нікс, торкаючись сенсора.

«Гідність вимірюється не чистотою біографії, а здатністю витримати резонанс, Капітане, — пророкотав корабель прямо в її свідомості. — Твій психотип — "Абсолютний Резонанс". Ти — єдиний суб’єкт у цьому секторі, чий розум оперує нестандартними алгоритмами, здатними компенсувати брак чисельності. Ми не будемо "найкращими" за мірками цієї Академії. Ми будемо єдиними, хто працює як цілісний організм».

​Ранок іспиту вибухнув урочистими маршами. Це була грандіозна подія, за якою в режимі онлайн стежила вся Імперія. Дев’ять корветів вишикувалися в польотній зоні. Усіх курсантів розділили на повні екіпажі по 40 осіб. До кожної групи приставили по 10 офіцерів-спостерігачів. Це був справжній політ у глибокий космос.

​Розподіл відбувся буденно. Калеб та Еліас пішли на «Егіду» — флагманський «золотий» корвет. Нікс та Брутус опинилися на «Валькірії». Нікс — аналітик, Брутус — третій пілот.

На містку їх зустрів Маркус Хейз — спокійний терранець з розсудливим поглядом. Але за його спиною стояли ті, хто мав перетворити цей іспит на кошмар: лейтенант Векс, пихатий асварі, та інтендант Дорн, терранець з очима, повними презирства.

— Аналітик Кроулі, — процідив Векс, вивчаючи Нікс через монокль. — Я начутий про твої «успіхи». Але тут не пісочниця. Помилишся бодай в одному розрахунку — і я особисто викину тебе з містка.

— І я додам копняка, — реготнув Дорн, поглядаючи на Брутуса. — Кажуть, калліанці тепер підкоряються сміттю із Сектора 7? Подивимося, як ти заспіваєш, коли почнеться справжня аномалія.

​Нікс подивилася на них. Вона бачила в групі нормальних хлопців: мовчазних інженерів, простих пілотів. Вони були гідними. Вони були Людьми.

— Бруте, — неголосно покликала вона, займаючи місце за терміналом.

— Я тут, Нікс, — відгукнувся калліанець. — Нехай гавкають. Ми йдемо в небо.