Розділ 15: Одиниця, яку не можна викинути

​Біогель повільно всотувався в шкіру, відновлюючи тканини, але навіть найдосконаліші медичні дрони Імперії виявилися безсилими перед фізикою Сектора 7. Частина розплавленого металу «Вузла» назавжди спаялася з кісткою та нервовими закінченнями. Рука гоїлася, але тепер під шкірою Нікс пульсувало сріблясте стороннє тіло — вічне нагадування.

​Двері з тихим шипінням роз’їхалися. Знову прийшов Генерал. Він довго стояв біля вікна, дивлячись на шпилі Академії, перш ніж обернутися.

— Нам треба поговорити, — глухо промовив він.

​Нікс піднялася на подушках, її погляд був колючим і прямим.

— Це буде страта? — без тіні страху запитала вона. — Сектор 7 привчив мене до різних фіналів.

​Торнвальд на мить завмер, вражений її крижаним спокоєм.

— Я розумію твої думки, але ні. Страти не буде. Сканування показало структуру твого браслета... Хто зібрав тобі його?

— Сама, — коротко кинула вона.

— Це неможливо. Технології такого рівня не валяються на звалищах окраїн.

— Я капітан «Ассілора», — Нікс ледь помітно всміхнулася одними кутиками губ. — Для мене немає нічого неможливого в залізі.

​Генерал хмикнув, у його очах промайнула іскра дивного схвалення.

— Ти кумедна...

— Так мене ще ніхто не називав, — парирувала вона, і в її голосі знову задзвенів звичний сарказм.

​Торнвальд підійшов ближче до ліжка.

— Ти можеш пустити техніків на ремонт «Ассілора»? Зараз він заблокований. Він перетворився на функцію однієї людини.

— Так, але.... — Нікс замовкла, пильно дивлячись на Декана. — Але ви ж заберете його в мене? Рано чи пізно.

— Якби хтось міг його забрати, це вже зробили б, — відрізав Генерал.

​Нікс різко повернулася до нього, ігноруючи біль у плечі:

— Ну не залишите ж ви бойовий корвет дівчині? Ще й із Сектора 7... З колиски непотребу Імперії?

— Ні, звичайно ні, — Торнвальд зробив паузу, карбуючи кожне слово. — Ми залишимо його курсанту-пілоту Ніксу.

​Нікс завмерла. Повітря в палаті ніби стало густішим.

— Це брехня.

— Я схожий на таку людину?

— Я бачила різних, — відрізала вона. — І ті, хто обіцяв найбільше, зраджували першими.

— Не сперечаюся, твій досвід колосальний, — Генерал склав руки за спиною. — Але реальність така: без тебе цей корабель — купа мертвого лому. А з тобою — це легенда, що повернулася в стрій.

— Почекайте... — Нікс недовірливо мружилася. — Я буду курсантом? Справжнім?

— Навіщо ти прийшла сюди? Чого ти хочеш насправді? — Торнвальд подався вперед, змушуючи її відповідати. — Брутус каже, ти щаслива лише серед машин. Еліас... ти уявляєш, ти змусила Верита показати емоції. Він стоїть за тебе горою. Ти назвала його «своїм аналітиком», і тепер він твій з усіма своїми розрахунками й логікою.

— Калеб викличе мене на дуель за втрату «золотого» аналітика? — Нікс спробувала повернути собі звичну маску цинізму.

— Калеб не в захваті. Але він частина команди. Не знаю його мотивів, але він мовчить. Повторити запитання? Чого ти хочеш, Нікселло?

​Нікс довго дивилася на свої забинтовані пальці. У її голові все ще гудів «Ассілор», вимагаючи дії.

— Я хочу вижити. Хочу свободи... неба. Хочу бути одиницею, яку не можна просто взяти й викинути, коли вона стане незручною.

​Торнвальд зціпив зуби до скрипу. Перед ним сиділа дівчина — та, що вижила в Секторі 7, де падали й ламалися дорослі чоловіки. Донька великого пілота Імперії. Боєць, який переміг супротивника втричі більшого за себе. Людина, яка не проронила ні сльози, коли метал плавився на її шкірі. Вона навіть не запитала, що буде з її понівеченою рукою. Навіть старий вояка, що пройшов десятки битв, не почувався таким непохитним, як вона зараз.

​— Ти — курсант Нікс, — офіційно вимовив він. — Капітан... про що ми поки що нікому не скажемо. Пілот «Ассілора». Ти не проходитимеш загальних перевірок, я закрию твій профіль. Еліас уже працює над новим ідентифікатором. Не браслетом — досить з тебе металу в тілі. Це буде біочип.

— Але мені потрібен мій... злом... — Нікс затнулася, прикусивши язик.

— Що ти сказала? — Торнвальд підняв брову. — Це правда? Ти збиралася зламати систему Академії прямо з лазарету?

​Нікс промовчала, але її зухвалий погляд сказав усе за неї.

— Одужуй, — Генерал попрямував до виходу. — І пусти нарешті техніків. «Ассілор» житиме і літатиме. Але тільки з тобою.