Розділ 13: Червона зона

Медблок Академії зустрів їх стерильним холодом і нестерпно яскравим світлом. Каталку з Нікс везли майже бігом. Медичні дрони кружляли зверху, їхні сканери тривожно блимали червоним, фіксуючи критичний рівень больового шоку.

​Нікс була в маренні. Її голова металася по подушці, а губи, пересохлі й бліді, безупинно ворушилися.

— Еліасе... не дай... — зірвався з її вуст рваний шепіт. Вона не розплющувала очей, але навіть у забутті знала, що він поруч. Знала, що він — єдиний, хто своїми сенсорами Верита вже все зрозумів. — Еліасе... не дай їм...

​Тарн, Калеб та Еліас бігли слідом, не звертаючи уваги на заборони персоналу. Важкі стулки операційного боксу роз’їхалися, і Генерал Торнвальд, що йшов попереду, різко розвернувся, перегороджуючи шлях охороні та зайвим медикам.

— Всі геть! — гаркнув Декан. — Крім цих трьох. Це об’єкт особливої секретності.

​У боксі залишилися лише дрони-хірурги, Генерал і троє курсантів. Нікс продовжували ввозити в центр зали. Торнвальд важко дихав, його погляд метався від понівеченої руки хлопця до його обличчя.

— Звіт! Живо! — зажадав Генерал, дивлячись на хлопців. — Що сталося на містку? Як «Ассілор» вийшов із консервації?

​Калеб відкрив рота, щоб відповісти, його погляд був прикутий до Нікс, з якої роботи-маніпулятори почали швидко, по-хірургічному точно зрізати одяг. Брутус Тарн зробив крок уперед, намагаючись щось сказати, але слова застрягли в горлі.

​Нікс раптово випросталася на каталці, хоча її очі все ще були затягнуті туманною пеленою марення. Голос її зазвучав чисто, без хрипу, лякаюче монотонно, наче через неї все ще говорив корабель:

— Так, Ассілоре... відновити сектор 2 і 11... подати звіт аналітику Еліасу про стан...

​У боксі повисла мертва тиша. Всі синхронно повернулися в її бік. Еліас завмер, відчуваючи, як його власні нейронні зв’язки вібрують у відповідь.

— Нейронний зв’язок не перервано, — прошепотів Еліас, і в його голосі був благоговійний жах. — Навіть тут, у стінах Академії... через кілометри доків... Вона все ще в системі. Це... це неможливий рівень.

​У цей момент маніпулятори завершили роботу, остаточно знімаючи верхній шар форми та захисні бинти, що приховували тіло.

Четверо чоловіків різних рас і віку завмерли на місці. Світ для них перевернувся в одну секунду. Вони різко, майже синхронно розвернулися спиною до операційного столу, ведені інстинктами й шоком. У голові в кожного — від суворого Генерала до запального калліанця — настав оглушливий вакуум.

​Це була дівчина.

​У тиші боксу чулося лише дзижчання дронів, що обробляли рану. У кожного в цю мить промайнули свої думки.

Брутус згадав силу її ударів, вибитий зуб і її слова про два тижні голодування. Як він міг не помітити? Як ця тендітна дівчина вистояла проти нього, воїна Калліаця?

Калеб раптом згадав їхню першу зустріч у день прибуття. Той зухвалий погляд «хирлявого хлопця», його дивну відстороненість і колючу ауру. Тепер усе набуло лякаючого сенсу — кожен її рух, кожна спроба триматися подалі були продиктовані страхом викриття.

Еліас опустив голову, згадуючи крики ночами. Те, що він брав за посттравматичне марення воїна, було відчайдушним плачем істоти, замкненої в чужій ролі.

​А Генерал Торнвальд стиснув кулаки так, що побіліли кісточки. У його голові не вкладалося одне: як Цитадель Академії «Астрей» — найзахищеніша фортеця Імперії з її багаторівневими сканерами та перевірками — пропустила дівчину із Сектора 7? Як вона змогла обманути систему, що створювалася століттями?

​Торнвальд першим порушив тишу, його голос звучав глухо й небезпечно:

— Якщо хоч одне слово вийде за межі цієї кімнати... ви особисто позаздрите тим, хто згоряє в дюзах.