Розділ 10: Пульс під шкірою

Розклад Академії був невблаганним. Але тепер, коли весь потік після лекцій з азартом прямував до корпусу симуляторів, обговорюючи майбутні маневри, Нікс і Брутус звертали в бік технічних рівнів.

​Весь день Нікс була на взводі. Думка про «Ассілор», про його аналогові схеми й замкнені дані палила її зсередини сильніше за будь-який стимулятор. Вона ледь чула професорів, її пальці вистукували по столу ритм запуску двигунів. І через цей емоційний шторм браслет на лівому зап’ясті не холонув ні на хвилину.

​У житловому блоці, поки вона збирала інструменти, Еліас довго спостерігав за тим, як Нікс судорожно запхала в сумку мультитули. Його сріблясті вени на скронях пульсували в тривожному ритмі.

— У тебе під цим металом постійна жива рана, — раптом порушив тишу Еліас. Його голос зазвичай звучав як суха констатація фактів, але зараз у ньому прорізалося роздратування. — Після дуелі минуло лише два дні, а ти не можеш контролювати себе? Що викликає такий стрибок адреналіну? Очікування фізичної праці?

​Нікс завмерла, не озираючись.

— Просто передчуття, Еліасе. Тобі не зрозуміти.

— Не зрозуміти? — Верит встав, його вертикальні зіниці звузилися до тонких ниток. — Ти навіть вночі спав без жахів. Вперше. Це статистична аномалія.

​Нікс повільно випрямилася, збираючи інструменти в сумку.

— Які ще жахи?

— Ті, в яких ти говориш незнайомою мовою, кричиш і намагаєшся відштовхнути когось невидимого, — Еліас зробив крок уперед, і його спокій остаточно дав тріщину. Він зірвався на крик: — Та ти можеш уже заспокоїтися?! Ти палиш свою шкіру прямо зараз! Я відчуваю запах паленої плоті! Твій біометричний слід зараз схожий на пожежу в активній зоні реактора!

​Нікс втупилася в нього. Верит, цей взірець крижаної логіки, не витримав. Це був показовий момент: усі розповіді про безпристрасні раси були лише теорією. У тиші кімнати пролунав різкий, важкий стукіт. Обидва підстрибнули на місці.

У дверях стояв Калеб Варіус.

— Еліасе, ти запізнюєшся, — коротко кинув Калеб, мазнувши поглядом по збудженому напарнику.

​Док 12-Г зустрів їх гулким холодом. Коли шлюз із важким брязкотом піддався, перед Нікс і Брутусом відкрилася картина хаосу. Всередині «Ассілора» був безлад: зірвані панелі, уламки меблів, переплутані кабелі. Енергосистема мовчала, але для Нікс цей корабель був прекрасним.

​Брутус Тарн кинув ящик з інструментами й обернувся до Нікс. Він уже відкрив рот, щоб щось сказати, але раптом завмер.

На блідому обличчі Нікс горів гарячковий рум’янець.

 Вона дивилася на приладову панель і посміхалася сама до себе — так щиро й тепло, як ніколи не посміхалася людям. Очі сяяли таким захватом, що обличчя хлопця перевтілилося.

 У цій напівтемряві Нікс виглядав якимось дивним, диким, але напрочуд гарним. Жодного бруду Сектора 7 — лише чиста пристрасть до металу.

​— Ти... ти в порядку? — Тарн насупився, намагаючись намацати ґрунт для розмови. Йому не давав спокою їхній бій дводенної давнини. — Я хотів запитати... Звідки ти такий узявся? Будь-яка нормальна людина впала б після першого мого удару. А ти стояв.

​Нікс у цей момент уже схилилася над панеллю, що заклинила, вправно орудуючи ключем. Щоб витягти дані для Декана, їй потрібно було спочатку «оживити» систему, подати бодай краплю енергії в ці мертві жили. Вона так глибоко занурилася у світ схем, що маска «вуличного пса» зісковзнула.

​— Ну, коли ти по-справжньому хочеш їсти після двох тижнів голодування, — промовила вона легким, майже мрійливим тоном, продовжуючи посміхатися своїм думкам, — і збираєш воду краплями в долоню, щоб не збожеволіти від спраги... зламані ребра, вибитий зуб чи зустріч обличчя з лезом не здаються чимось важливим. Ти просто перестаєш це помічати.

​Нікс повернулася до Тарна, щоб попросити затискач, і лише в цей момент по його ошелешеному обличчю зрозуміла, що саме вона щойно бовкнула.

Тарн застиг. Важкий розподільник, який він тримав, з гуркотом вивалився з його рук на палубу, вибивши сніп іскор. Калліанець дивився на цього хирлявого, блідого хлопця зовсім по-іншому. Перед ним більше не було «сміттєвого аналітика» — перед ним була людина, чий поріг болю і воля були викувані в умовах, які Тарн не міг собі навіть уявити.

​— Хапай кабель, Тарне, — швидко кинула Нікс, повертаючись до роботи й намагаючись приховати незручність. — Нам потрібно оживити цей труп, якщо не хочемо провести тут вічність.