Розділ 9: Утиль та дисципліна

Кабінет Декана височів над Академією, наче командний місток дредноута. Генерал Торнвальд — масивний чоловік із сивиною в жорсткому волоссі та шрамом, що перетинав підборіддя, — не сидів за столом. Він стояв біля панорамного вікна, заклавши руки за спину і спостерігаючи за маневрами навчальних ескадрилій.

​Нікс, Брутус та Еліас завмерли в центрі зали. Поруч, трохи осторонь, стояв Калеб Варіус. Як найкращий пілот курсу і напарник Еліаса, він був присутній тут як свідок і «старший» блоку. Калеб зберігав бездоганну поставу Асварі, але в його світлих очах, спрямованих на Нікс, читалася неприхована, майже весела цікавість.

​Торнвальд обернувся. Його погляд — важкий, мов танкова броня, — пройшовся по заплилому оку Брутуса та глибокому розсіченню на брови Нікс. Обличчя обох були в синцях, нагадуючи про вчорашню бійню. На обличчі Генерала раптом розпливлася широка, майже хижа посмішка.

​— Отже, паритет? — голос Декана загримів, відбиваючись від стін. — Калліанець не зміг задавити терранця, а терранець вирішив, що він зроблений із титану. Знаєте, що мені в цьому подобається? У вас є зуби! У цій Академії забагато «чистоплюїв», які бояться зіпсувати манікюр об чужу щелепу.

​Він підійшов до Брутуса і з такою силою грюкнув його по плечу, що той похитнувся.

— Але дисципліна — це не порожній звук. Ви рознесли тренувальну арену і спалили річний запас регенератів за одну ніч. Це дорого, дітлахи. Дуже дорого.

​Генерал повернувся до столу й натиснув кнопку. Над голографічним полем виник остов потужного корабля з чистими, ще не потьмянілими лініями корпусу.

 ​— Ви відпрацюєте кожен кредит. У доку 12-Г стоїть «Ассілор». Легенда минулих епох. Його навігаційні ланцюги не просто ізольовані — вони занадто адаптивні. Цей корвет мав найвищий рівень нейронного зв’язку, який колись бачила Імперія. Він учився занадто швидко, перетворюючись із машини на партнера, а потім — на небезпечну стихію.

​Торнвальд зробив паузу, подивившись на курсантів так, ніби перевіряв, чи не здригнуться вони від однієї згадки про корабель.

​— Він був успішним настільки, наскільки й руйнівним. Капітани, що намагалися приборкати його, втрачали розум або корабель просто ставав некерованим, намагаючись «захистити» екіпаж від реальності. Комісія визнала його загрозою, а не зброєю. Його «серце» випалили, щоб він більше не міг адаптуватися. Він більше ніколи не злетить.

​При згадці назви Нікс мимоволі втягнула повітря. Для всіх інших це був лише об’єкт для демонтажу, але для неї... Для дівчини із Сектора 7, яка п’ять років засинала під креслення стародавніх двигунів, «Ассілор» був легендою. У нього немає стандартизованого імперського штучного інтелекту, його навігаційні ланцюги ізольовані від загальної мережі. Для комісії це технологічний глухий кут, купа марного металу, бо вони не можуть інтегрувати його у свої протоколи контролю.Це була механічна поезія в металі.

​— І-іп! — із горла Нікс вихопився короткий, дзвінкий писк абсолютного захвату, який вона не встигла стримати.

​У мертвій тиші кабінету цей звук пролунав як свисток у порожньому соборі. Всі голови синхронно повернулися до неї. Брутус Тарн втупився на Нікс, насупивши свої кущисті брови.

— Ти що... пискнув зараз? — пробасив калліанець, підозріло мружачись.

​Нікс миттєво зігнулася навпіл, хапаючись за бік і зображуючи гримасу нестерпного болю.

— Ребро... — прохрипіла вона, намагаючись повернути голосу звичну низькість. — Ребра... ох... ой, та забий... Просто стрельнуло так, що повітря вилетіло.

​Брутус недовірливо хмикнув, Еліас ледь помітно підняв брову, фіксуючи «акторську гру» сусіда, а Калеб Варіус відверто відвернувся до вікна, але його плечі дрібно здригалися від стримуваного сміху.

​— Так от, — Торнвальд удав, що не помітив заминки, хоча в його очах затанцювали іскринки. — «Ассілор». Розрахований на сорок осіб. Ваше завдання — повністю розібрати його на запчастини для нових моделей. Вичистити зали, розчистити завали в шахтах і — найголовніше — витягти файли з системи. Вона давня, примхлива і складна. Робота — важка і кропітка.

​Нікс слухала опис майбутнього завдання, і перед її очима вже поставали каскади кодів та сплетіння кабелів.

— Ох-х... — вирвався в неї тихий, рваний видих із придихом, сповнений такого передчуття, що присутні знову шоковано завмерли.

​Декан на секунду замовк, уважно вивчаючи Нікс, але продовжив:

— Закінчити маєте до кінця семестру. Калебе, Еліасе — на вас контроль. Будете перевіряти кожен етап їхньої роботи й доповідати мені особисто. На цей час для вас двох — Тарна і Нікс — закриті всі симулятори польотів і бойові випробування. Сидітимете в доку, поки не навчитеся цінувати залізо, яке пілотуєте. Вільні.

​Дорога до доків була тихою. Брутус усе ще бурчав, обмацуючи розпухлу щелепу:

— «Ассілор»... Копатися в залізі через тебе. Якщо ти ще раз так пискнеш, я вирішу, що вчорашній бій відбив тобі останні мізки. Що за звуки?

— Болить ребро, я ж сказав, — відрізала Нікс, але всередині неї все тріумфувало.

​Вона зростала у світі, де техніка була єдиним, що не зраджувало. У Секторі 7 програми й механізми відповідали їй взаємністю — вони відчиняли двері, ховали її від патрулів, дарували тепло. Там, у технічному пеклі, вона почувалася богом, бо розуміла мову машин краще, ніж мову людей.

​Для Брутуса це було приниження. Для Еліаса та Калеба — обов’язок наглядачів. А для Нікс...

Вона вже уявляла, як її пальці торкнуться консолі «Ассілора». Як вона вдихне запах озону та чистого металу. Вона збиралася не просто розібрати цей корабель. Вона збиралася випотрошити його секрети й зробити його своєю особистою фортецею всередині цієї золотої в’язниці під назвою Академія.

​— Та-та, що там про покарання... — розсіяно кинула вона Брутусу, вже прискорюючи крок. — Ходімо вже. Нам потрібно багато інструментів. Дуже багато.