Розділ 7: Смак заліза й озону

Арена 4, розташована в тренувальному крилі Академії «Астрей», була залита тьмяним, мертвим світлом. Новина про те, що масивний Калліанець Брутус Тарн викликав на дуель «Блідого привида», просочилася крізь закриті канали курсантів. По периметру загороджень застигли тіні — представники всіх п’яти рас Співдружності.

​Високі Асварі спостерігали з верхніх ярусів трибун, їхні нейрокоси ледь помітно вібрували, зчитуючи наелектризоване повітря. Верити завмерли, спрямувавши свої вертикальні зіниці на бійців; їхня перламутрова шкіра тьмяно світилася, а сріблясті вени на скронях пульсували, фіксуючи дані. Зенити майже розчинялися в тіні колон, а Калліанці шкірилися, очікуючи тріумфу свого одноплемінника. Терранці ж трималися гуртом. Серед них ішов шепіт:

— Це буде биття немовляти. Куди він лізе? — тихо сказав один із курсантів-людей.

— Подивися на нього, — додав інший, дивлячись на біле волосся Нікс. — Він для всіх чужий. Навіть для нас. Краще б він просто здався.

​Нікс стояла в центрі, байдуже ковзаючи поглядом по трибунах. За її плечима були роки в Секторах, де билися не за честь мундира, а за виживання. Вона бачила достатньо крові, щоб чужа ворожість викликала в неї лише нудьгу. Вона знала, як приховати свою суть навіть у найзапеклішій звалищі — це була навичка, відточена до автоматизму.

​Брутус уже чекав у центрі, розминаючи широкі плечі. Сірий тренувальний костюм підкреслював його атлетичну, важку статуру. Поруч із ним, наче почесна варта, стояли інші Калліанці. Еліас завмер біля самої кромки піску. У тіні колони, схрестивши руки на грудях, застиг Калеб Варіус. Його крижаний погляд був прикутий до «дивовижі» із Сектора 7.

​Перед самим виходом на пісок Еліас перегородив Нікс шлях. Сріблясті вени на його скронях пульсували в такт якомусь внутрішньому розрахунку.

— Ймовірність твого виживання після першого прямого удару Тарна — три відсотки, — тихо промовив він. — Здайся, Нікс. Ми — аналітики, наш бій відбувається в цифрах, а не в багнюці.

​Нікс поправила комір спортивного костюма звичним, скупим жестом. У її очах не було й тіні сумніву — лише холодний розрахунок хижака.

— Іноді статистика помиляється, Еліасе.

​Вона увійшла на арену повільно. У такому ж сірому костюмі вона здавалася зовсім тонкою, майже прозорою. Нікс не кидала виклик — вона просто стояла з гордо піднятою головою, приймаючи бій.

— О, диви-но, — Брутус обвів поглядом глядачів, — навіть дроїди-прибиральники зібралися подивитися, як я вибиватиму з тебе сміття, Дивинко. Ти хоч знаєш, з якого боку кулак стискати?

​Нікс повільно видихнула, дивлячись йому прямо в перенісся.

— Твоя проблема, Брутусе, в тому, що ти забагато говориш. Може, тому ти вчора й «завис» у симуляторі?

​Обличчя Калліанця потемніло від люті. Без попередження він рвонувся вперед. Удар був страшним — важкий кулак врізався Нікс прямо в щелепу. Голова сіпнулася, з рота вилетіла багряна цівка. На трибунах усі затамували подих.

«Все, бій закінчено», — пронеслося рядами.

​Але Нікс не впала. Вона похитнулася, її ноги заковзали по піску, але вона вирівнялася, витираючи кров тильною стороною долоні з тим спокоєм, який буває лише у тих, хто звик до болю. Терранці на трибунах синхронно видихнули, в їхніх очах промайнуло здивування і дивна, колюча гордість за цього «неправильного» хлопця.

​Брутус заревів, завдаючи удару ліктем, що розсік шкіру Нікс над лівою бровою. Та сама стара рана, той самий шрам знову відкрився. Глибоке розсічення миттєво залило ліве око кров’ю, перетворюючи її обличчя на моторошну маску. Удари сипалися один за одним: по корпусу, в ребра, потужні хуки. Нікс ішла вбік, робила різкі підсікання, знаходила моменти для ударів у відповідь ліктями та колінами — брудно, ефективно, як вчили в підворіттях.

​Вони билися довго. Десять хвилин, що здавалися вічністю. Сірі костюми просочилися пітно-кривавою сумішшю. Асварі на трибунах подалися вперед — їхні нейрокоси гарячково вібрували. Верити почали швидко вносити дані у свої планшети — цей бій ламав їхні розрахунки.

​Бійці виснажилися. Вони похитувалися, ледь тримаючись на ногах, знаходячи сили в чистій впертості. Брутус замахнувся для останнього удару правою. Нікс бачила цей замах. Щоб дістати щелепу Калліанця, який був набагато вищим, вона в ту ж частку секунди різко підстрибнула, вкладаючи всю свою вагу й досвід в один удар.

​Удари були симетричні, як у дзеркалі. Кісточки пальців Брутуса з глухим звуком врізалися в щелепу Нікс, а кулак Нікс із тією ж силою впечатався в обличчя Тарна. У цій тиші обидва тіла одночасно відлетіли в різні боки. Брутус рухнув на спину, важко впечатавшись у пісок. Нікс відлетіла назад і впала на спину, її голова безживно відкинулася, вибиваючи хмару сірого пилу.

​Спостерігачі не видали ні звуку. Шок був абсолютним.

— У медвідсік  їх... — чийсь хрипкий голос порушив тишу. — Швидше, поки він не стік кров’ю!

​Брутус, лежачи на спині, раптом видав хрипкий, булькаючий сміх. Він не міг говорити, його обличчя перетворилося на суцільний набряк, але він сміявся з того, що цей блідий хлопець щойно зробив із ним.

​Нікс заворушилася, не відкриваючи залитого кров’ю ока. Її пальці судорожно шкрябали пісок. У маренні, перебуваючи на межі непритомності, вона прохрипіла:

— Який... який медвідсік... Вставай, Тарне... Раунд ще не закінчено...

​Вона затихла, продовжуючи щось безладно шепотіти, доки санітарні дрони не почали екстрену евакуацію. Калеб Варіус дивився на нерухоме тіло, і в його очах уперше за весь час промайнуло щось схоже на повагу. Еліас повільно підійшов до місця, де лежала Нікс, і тихо промовив:

— 50 на 50. Ідеально нелогічний фінал.