Розділ 5: Клінічна чистота

​Академія «Астрей» пахла небом. Не тим важким, маслянистим маревом, що висіло над Сектором 7, а справжнім — розрідженим холодом та дорогим антисептиком. Білосніжні шпилі Цитаделі здавалися Нікс не спорудами, а виточеними з кістки голками, встромленими у саму суть космосу.

​Вона йшла головними сходами, і кожен крок по дзеркально-гладкому каменю віддавався в голові набатом. На тлі золоченої розкоші її старий жакет виглядав як гнійна рана на тілі бога. Нікс відчувала, як мембрана-утяжка під одягом впивається в ребра, нагадуючи: ти тут чужа. Ти — вірус у системі.

​— Гляньте, здається, цього сезону Академія набирає експонати для музею історії злиднів, — пролунав за спиною голос, чистий і надмірний, мов дзвін кришталю.

​Нікс обернулася. Асварі. Група курсантів стояла півколом, і їхні коси — ті самі нейроантени — ледь помітно вібрували, зчитуючи її напругу. Лідер групи, зі шкірою кольору першого снігу, гидливо кивнув на її куртку:

— У Секторах тепер так прийнято? Одягатися в те, що не доїла сміттєзбиральна машина?

​Нікс відчула, як «Примарний вузол» на зап’ясті вгризається в шкіру. Лють була надто гарячою. Вона повільно підвела погляд. У її очах не було страху — лише та сама порожнеча випалених пусток Аетерни.

— У нас у Секторах заведено цінувати інструменти, а не обгортку, — сухо кинула вона. — Сподіваюся, твій мозок так само добре відполірований, як твої чоботи. Інакше на першій же лекції з тактики ти станеш просто красивою мішенню.

​Асварі затнувся. Він чекав лепету або бійки, але отримав холодну констатацію факту. Нікс не стала чекати на його реакцію і зробила крок до арки пропускного пункту Альфа. Перевірка була тортурами. Коли вона поклала долоню на біосканер, світ на мить побілів. Браслет під рукавом розжарився до білого, борючись з імперським софтом. Секунда, друга... Зелений сигнал.

— Проходь, курсант Нікс. Житловий сектор 4-Б.

​У цей момент у плече врізався потужний удар. Нікс ледь встояла, рефлекторно згрупувавшись. Над нею височів Калеб Варіус. Блондин з очима кольору замерзлої ртуті навіть не сповільнився.

— Аналітика? — кинув він, не озираючись. — Зручно. Будеш здалеку дивитися, як пілоти роблять справжню роботу. Не захлинися слиною, Дивинко.

​Нікс провела його поглядом. Вона не стала підвищувати голос, але її відповідь прозвучала чітко в тиші, що запала в холі:

— Я рахуватиму твої помилки, Варіусе. І коли ти припустишся головної... я вже буду в кріслі пілота.

​Калеб зупинився. Він не обернувся одразу, але його плечі напружилися. Повільно він повернув голову і подивився на Нікс — цього разу без звичної усмішки. Його погляд став дивно задумливим, наче він уперше побачив не «бруд із секторів», а певну математичну аномалію, яку не зміг миттєво прорахувати. Секунду він вивчав її бліде обличчя та холодні блакитні очі, а потім, нічого не сказавши, закрокував далі, ховаючись у глибині коридорів Академії.

​Сектор гуртожитку 4-Б нагадував не житловий блок, а стерильний науковий відсік. Жодного мазуту, жодної іржі — лише матовий пластик і м’яке біле світло, яке здавалося Нікс надто яскравим після вічних сутінків нижніх рівнів. Вона знайшла свої двері й приклала зап’ястя до сенсора. Ледь чутне клацання — і вона всередині.

​Кімната виявилася справжнім порятунком. Дві спальні капсули, робочі столи з потужними голографічними інтерфейсами та — головна коштовність — окрема ванна кімната з системою дезінфекції й регенерації води. Для Нікс це була фортеця. Єдине місце в цій золотій клітці, де вона могла замкнутися, зняти утяжку, обробити опіки від браслета і хоча б на кілька хвилин перестати бути «Ніксом», повертаючись до своєї істинної суті.

​Біля вікна стояв її сусід. Він був високий, ставний і мав ту саму перламутрову шкіру, яка видавала в ньому Верита. Його рухи були плавними, майже медитативними. Коли він обернувся, Нікс помітила, як сріблясті вени на його скронях ледь помітно пульсують — ознака активної роботи мозку.

— Ймовірність того, що моїм сусідом стане людина з зовнішніх секторів, становила три відсотки, — промовив він м’яким, позбавленим емоцій голосом. Його вертикальні зіниці на мить розширилися, скануючи гостя. — Я Еліас. Факультет системного аналізу.

​Нікс скинула рюкзак на вільне ліжко, намагаючись зберегти байдужий вигляд.

— Нікс. Аналітика, — коротко кинула вона. — Встановимо правила одразу: я ціную тишу і особистий простір. Якщо не будемо лізти у справи одне одного — у нас не буде проблем.

​Еліас ледь помітно схилив голову набік, і в його погляді промайнуло щось схоже на науковий інтерес.

— Твій пульс завищений, а в спектрі запахів, який вловлюють мої фільтри, домінує палена ізоляція та дешевий стимулятор. Але я поважаю право на автономію. Логіка — найкращий фундамент для миру.

​Ранок в Академії почався з урочистого розподілу форми. Тут не було жорсткого расового поділу: Імперія цінувала дар вище за походження. У строю Пілотів поруч із витонченими Асварі стояли могутні Калліанці, а серед Десанту можна було помітити жилавих людей.

​Нікс отримала свій комплект і замкнулася у ванній. Кітель Аналітика був глибокого темно-синього кольору зі сталевим кантом — символ холодного, ріжучого розуму. Вона застебнула комір-стійку, перевіряючи, як сидить цупка тканина поверх мембрани-утяжки. Форма ідеально приховувала фігуру, підкреслюючи лише її піджарість та пряму, майже струнну поставу.

​У Головному Атриумі зібралися сотні курсантів. Це було сліпуче видовище:

Чорні мундири із золотом — Пілоти. Еліта, чиї нерви сплітаються з жилами кораблів.

Темно-червоні мундири — Десант. Молот Імперії, ті, хто першими входять у дим абордажних сутичок.

Сталевий синій — Аналітики. Ті, хто бачить перемогу ще до першого пострілу.

Бронзовий кант — Інженери, боги реакторів та обшивки.

Графітові тіні — Розвідка, чия присутність відчувалася лише як легкий холодок по спині.

​На підвищенні стояв Декан, ставний Калліанець. Його голос гримів, відбиваючись від високих склепінь: