Глава 10

Наступні дні минали у тривожному очікуванні. Я намагалася здаватися спокійною, продовжувала дослідження, вдивлялася у тексти, шукаючи відповіді. Але всередині мене не полишало відчуття, ніби я перебуваю під чиїмось невпинним наглядом. Інколи, прямуючи до бібліотеки чи йдучи вузькими вуличками міста, я ловила себе на думці, що з тіні будинків миготять фігури. Та щойно я повертала голову, їх там не було. Спочатку я вирішила, що це лише гра уяви, викликана перевтомою. Але з кожним днем це відчуття ставало сильнішим.

Аргон не писав, але й не залишив мене без підтримки. Перед від’їздом до королівського двору він чітко дав зрозуміти, що довіряє моїй інтуїції та рішенням.

— З цим пропуском тебе пропустять у будь-яке місце, — сказав він, дивлячись мені у вічі, — але будь обережною, Мейделін. У цій справі немає місця для помилок.

Його слова водночас гріли й лякали. Вони надавали мені сил, але й нагадували про тягар відповідальності.

Зарившись у книги, я намагалася знайти те, чого не вистачало в «Аскеті». Вивчала легенди, старовинні рукописи, навіть ті тексти, які раніше здавалися мені несуттєвими. Особливу увагу я звернула на оповіді про стародавній символ, схожий на той, що я бачила у книзі.

«Цей символ зустрічається не лише тут», — подумала я, гортаючи сторінку ще одного старовинного трактату. У різних легендах його називали «Печаткою Суду» або «Знаком Тіней». Одне з джерел стверджувало, що цей символ пов’язаний із таємними орденами, які приносили жертви заради сили, здатної змінювати долі цілих народів.

Злочини, схожі за описом, згадувалися у хроніках різних епох. В одному тексті натрапила на опис містичної події двохсотрічної давнини, коли кожного четвертого місяця зникали люди, а навесні їх знаходили мертвими з тим самим символом. Моє серце забилося частіше. У кожній історії згадували про певну книгу, яка мала ключ до всіх відповідей. Але що це за книга чи де вона може бути, залишалось загадкою.

Одного вечора, коли втома майже вибила мене з ніг, я здригнулася від звуку за вікном. Підійшовши, обережно розсуваючи важкі штори, я вдивилася в темряву. Ніч була темною, але я могла заприсягтися, що побачила фігуру, яка швидко сховалася в провулку. Холодний піт пробіг по моїй спині. Це більше не була уява. За мною дійсно стежать.

Кілька днів по тому все обернулося жахом. Я поверталася додому під вечір, коли холодні сутінки обіймали місто, а тіні будинків здавалися довшими й загрозливішими. Вулиця, як завжди, була майже порожньою, але чим ближче я наближалася до свого будинку, тим більше відчувала щось недобре. Серце закалатало, коли я побачила натовп біля дверей. Люди метушилися, перешіптувалися, а деякі виглядали відверто переляканими.

— Що сталося? — запитала я, намагаючись пробратися ближче.

— Вашу служницю… Маргарет… її забрали! — вигукнув хтось із сусідів.

Мене пройняло, немов холодний удар у груди. Маргарет! Її ім’я відлунювало в моїй голові, немов громи в тумані, витісняючи всі інші думки, залишаючи лише біль і страх. Це не могла бути правда. Моя Маргарет, моя подруга, яка завжди була поруч, тепер... тепер її немає. Як так сталося? І чому саме зараз, коли все стало таким небезпечним?

Я вже хотіла зайти до будинку, коли позаду почула стукіт копит. Озирнувшись, побачила знайому фігуру Аргона, поруч їхало ще кілька людей. Зупинившись, він швидко вийшов, обличчя його було похмурим, але щойно він побачив мене, у його очах майнуло полегшення.

— Мейделін! — голос Аргона був низьким і хрипким, сповненим тривоги. Він підійшов швидкими кроками й раптово обійняв мене. Його руки були теплими, але я відчула, як він трохи тремтить. — Я боявся, що ти…

Я вдихнула його запах, зітхнувши у грудях від полегшення, і на мить все стало спокійніше. Відчула, як з очей почали текти сльози. Всі емоції накотилися водночас — страх за Маргарет, полегшення від того, що Аргон тут, і тривога від його слів.

— Д-д-давай зайдемо у будинок. Там спокійніше, - ледве змогла проговорити. І ми зайшли.

— Що з тобою? Чому ти приїхав? — прошепотіла щойно зайшли до вітальні. Я дивилась йому у вічі.

— До мене надійшов лист, — відповів він, його голос був напруженим, і я помітила, як він турботливо дивився на мене. — У ньому стверджували, що тебе викрали. Я… Я думав, що втратив тебе.

— Аргоне, це не я… — почала я гарячково пояснювати, але слова застрягли в горлі, коли я зрозуміла. — Вони переплутали. Вони забрали Маргарет!

Аргон зціпив зуби, його руки стиснулися у кулаки. Він перевів погляд на іншого чоловіка, що вийшов з карети слідом за ним.

— Якщо це так, часу у нас обмаль, — сказав брат рішучим голосом. В його очах світилася впевненість і холодний розрахунок. — Їхня помилка може швидко перетворитися на катастрофу.

— Ейган… — почала я, трохи розгублена, але він лише кивнув, не даючи мені завершити.

— Ти знала, що твій брат працює на мене? — запитав Аргон, його погляд був водночас серйозним і винуватим, ніби він шкодував, що приховав це раніше.

— Що? — мої очі розширилися. — Ейган?

— Заспокойся, Мейделін, — втрутився Ейган, його голос був холодним, але водночас у ньому відчувалася підтримка. — Я працюю на Аргона в його таємній службі розслідувань. Це не важливо зараз. Важливо знайти Маргарет.

Я відчула, як моє серце стислося ще сильніше.

— Вони можуть її вбити! — вигукнула я, більше не в змозі стримувати страх. — Вона ні в чому не винна, вона… вона просто хотіла допомогти!

Аргон підійшов ближче й обережно торкнувся моєї руки.

— Ми знайдемо її, — пообіцяв він, його голос був м’яким, але сповненим рішучості. — Я не дозволю, щоб хтось із твоїх близьких постраждав.

Ейден кинув швидкий погляд на мене, а потім на Аргона.

— Часу на розмови немає, — сказав брат, і його голос був спокійний, але мій погляд не зміг обманутися — він був на межі напруження. — Якщо вони шукали Мейделін, то зрозуміють свою помилку швидше, ніж нам цього хочеться. У нас є кілька зачіпок.