Глава 3

Мені було важко заснути після розмови з Аргоном. Голову наповнювали різні думки, і навіть коли сон, зрештою, накрив мене, був тривожним та уривчастим. Вранці, ледь зібравши себе до купи, я випила чашку чаю з булочкою і поспішила на роботу, намагаючись зосередитися на новому дні, хоч думки знову і знову поверталися до вчорашнього вечора.

Залишивши речі на своєму робочому місці, відразу попрямувала до кабінету Аргона. Він, здається, вже чекав мене — його обличчя залишалося незворушним, але очі виказували напруженість. Без слів він простягнув мені папку з документами. Вона не виглядала старою, проте краї сторінок потерті, а всередині — детальний опис жахливих подій, що ми обговорювали вночі.

Я перегортала сторінку за сторінкою, відчуваючи, як серце стиснулося від тривоги. Звіт включав детальні описи вбивств, місця злочинів, дивні написи на тілах — фрази, що закликали до зникнення і якісь загадкові символи, вирізьблені на шкірі жертв. У мене перехопило подих. Від кожного слова війнуло чимось темним, загрозливим, і я ледь утримувала руку, щоб не здригнутися, перегортаючи чергову сторінку.

Поки я занурювалася у документи, Аргон мовчки дивився на мене. Його погляд був уважним, навіть трохи настороженим, і в якийсь момент я відчула, що він вивчає не лише мою реакцію, але й саму мене — чи готова я до цього тягаря знань.

— Пам’ятай, ці документи — лише для твого ознайомлення, — раптом тихо промовив він, злегка нахилившись уперед. — Не винось їх за межі кабінету і будь-які здогадки, які у тебе з'являться, спочатку обговорюй зі мною.

Я підняла погляд і кивнула, вдячно і з повагою. Його слова стали своєрідним запрошенням в цей небезпечний світ таємниць, і, хоча це лякало, я відчувала, що мені довіряють.

— Дякую за довіру, — прошепотіла я, стискаючи край папки. У відповідь Аргон лише злегка кивнув, та його погляд залишався на мені ще мить, перш ніж він відвів очі.

По дорозі на робоче місце мене перехопив наглядач, і, судячи з його суворого погляду, він був не задоволений моєю затримкою. Його різкий тон пронизував повітря, коли він зауважив, що робота вже почалася, а мене на місці немає. Я стримано кивнула, вибачилася і швидко попрямувала далі, проте думки про вчорашню розмову та папку, яку дав Аргон, не відпускали, продовжуючи тиснути на свідомість. Чим більше я намагалася повернутись до звичайного робочого ритму, тим сильніше відчувала, що втягнута в щось небезпечне й загадкове.

На перерві, коли я механічно наливала собі чай, до мене підсіли колеги з нашого відділу.

— Та що з тобою? — тихо запитала Прія, помітивши моє відсутнє обличчя.

— Так, ти сьогодні якась відчужена, — додала Емма, здається, кидаючи мені допитливий погляд.

— Та нічого, просто погано спала, — я намагалася відмахнутися, але видно було, що вони мені не повірили.

— Ну, тримайся подалі від старшого, якщо що, — сказала Прія з легким усміхом. — Він сьогодні не в гуморі. І тобі вже, здається, пощастило познайомитись із його настроєм, — вона хитро підморгнула.

Я усміхнулася, але змінила тему.

— А ви зараз що звіряєте? — змінила я тему.

— О, я зараз з однією книгою мучуся, — скривилася Емма— На багатьох сторінках якийсь дивний символ. Ніби від руки хтось залишив, розумієш? І він там один і той самий! Мене вже це лякає, якщо чесно.

— Символ? А який він? — запитала, зацікавившись.

— Майже хрест. Без чверті горизонталі, — знизала плечима Емма, роздумуючи, чи варто продовжувати. — Виглядає дуже дивно, ніби щось приховане, але я так і не розумію, що саме.

— Слухай, а я, здається, теж таке бачила! — втрутилася Прія, раптом пожвавившись. — Місяць тому, здається. Той самий символ на форзаці, навіть хотіла запитати, але потім якось випало з голови.

Я поглянула на них обох, відчуваючи, як всередині зростає тривога.

— Слухай, Еммо, а що як я допоможу тобі з тією книгою? — обережно запропонувала я, намагаючись надати голосу невимушеності, хоч насправді цікавилася цим набагато більше, ніж хотілося показати. — Може, разом швидше розберемося з цими символами.

Емма здивовано підняла брову, але, здається, ідея їй сподобалась.

— Звучить непогано, — вона хитнула головою і трохи усміхнулася. — Буду тільки рада позбутися цього жахіття.

Тільки-но скінчилася обідня перерва, ми поспішили розійтися по своїх робочих місцях. Проте думки мої були вже далеко від звичайних справ. Уся моя увага тепер належала таємничій книзі. Емма непомітно передала мені її, зробивши це так, ніби просто забула щось на моєму столі. Книга була темна, стара, з тріщинами на палітурці, ніби пережила не одну сотню років. Я затамувала подих, розглядаючи її, мимоволі відчуваючи, як по спині пробіг холодок.

Решта дня минула майже непомітно: думки знову й знову поверталися до паперів з кабінету Аргона, думаючи яким важливим може бути символ. Коли вечір нарешті настав і більшість колег почали розходитися, я теж зібрала речі і рушила до виходу, коли раптом почувся владний голос наглядача:

— А ти куди зібралась? Забула, що маєш відпрацювати? Запізнення за два рахуй!

Моя радість миттєво згасла, але все одно стримано кивнула, хоч у душі ледь стримувала досаду. Що ж, принаймні тепер буде час розглянути цю загадкову книгу. Можливо, це навіть краще. Буде більше часу в тиші, наодинці з цією загадковою книгою.