Глава 2

Коли я прибула до будівлі канцелярії, мене знову охопило те дивне відчуття контрасту. Ззовні будівля справляла враження солідності й величі: високі колони з білого мармуру, що тягнулися вгору, ніби підтримуючи небо; широкі сходи, вкриті бруківкою, що вела до масивних дерев'яних дверей, вкритих металевими візерунками. Та переступаючи поріг, чарівність миттєво зникала. Приміщення були стандартними, без жодної відзнаки чи оригінальності: сірі стіни, однакові двері, довгі коридори з непримітними лампами, що заливали все тьмяним світлом. 

На жаль очікування щодо роботи не виправдалися. Замість захоплюючого завдання або серйозної роботи мені довелося зайнятися нудною і монотонною справою в архіві. Всі ці книги, документи, номери, пункти... Я звіряла їх годинами, навіть не здогадуючись, як проводжу цей день, і чому саме я повинна займатися такою рутинною роботою. Жінки тут здебільшого працюють, але чомусь саме чоловіки обіймають командуючі посади. В мене це викликало неабияке обурення — скільки разів я чула про несправедливість, але бачити це на власні очі було іншим.

В обідню перерву вирішила вийти надвір, щоб хоч трохи освіжитися. Повітря у сквері було таким легким, майже солодким після довгих годин серед пилу і старого паперу. І тут підійшов він. Аргон. Його погляд був уважний, і, як завжди, він не відразу розпочав розмову. Першим запитанням було:

— Як поріз? — запитав він, швидко поглянувши вниз.

Усміхнулась, намагаючись виглядати спокійно.

— Вже краще, — відповіла , згадуючи про те, як отримала. — Щось знайшов на площі? — не могла не запитати, хоча і відчувала, що його відповіді не будуть такими простими, як я б хотіла.

Аргон глибоко зітхнув, поглянувши на мене серйозно.

— Знак. Хрест без половини горизонталі, — сказав він. — Це дуже незвичний знак. Такий хрест вже знаходили на місцях кількох вбивств важливих осіб.

Слова Аргона все одно вразили. Я не чула про такий знак, не знала, що він може мати таке значення.

— Будь обережна, — додав він, ніби наостанок.

Я кивнула, намагаючись стримати хвилювання. Як він міг сказати це так спокійно, коли я відчувала, як серце стискається від тривоги? Вирішила краще швидше повернутися за роботу, аби хоч якось відволіктись.

Повернулась додому, коли сонце вже майже зникло за горизонтом. Вдома було тихо. Брат уже повернувся. Довго не думаючи, зайшла до кабінету. Він навіть не підняв погляд, коли я увійшла.

— Як ти? — спитала я, намагаючись порушити мовчання.

Він знову не відразу відповів, лише  далі порпався у паперах.

— Робота, — відповів він без емоцій.

Брат був серйозним і поглиненим своїми обов'язками. Проте я не могла не спитати.

— Що буде з Маргарет? — вивела я тему, знаючи, що це може не сподобатися.

Він різко підняв голову, і на мить у його очах промайнула якась прихована емоція, яку він поспіхом приховав за звичним відчуженням. Його обличчя стало жорстким, а голос — ще холоднішим.

— Маргарет — це моє особисте, — сказав він з гіркотою в голосі. — І я не збираюся нічого з нею робити, якщо тебе це хвилює.

Його слова були різкі, але я не відвела погляду, намагаючись побачити за його маскою те, що він намагався приховати.

Раптом з першого поверху долинув різкий звук битого скла. Ми обидва здригнулися, поглянули один на одного й миттєво кинулися вниз, не роздумуючи. На кухні та їдальні панувала сум’яття. Стурбовані служниці збилися докупи, а посеред кімнати, серед уламків розбитого скла, на підлозі сиділа Маргарет. Її тіло дрібно тремтіло, а з рваних, схлипуючих слів звучали тільки уривки: «Пробачте… Я не хотіла… це сталося…» 

Я підбігла до неї, опустилася на коліна поруч і обережно взяла її за плечі.

— Все добре, Маргарет, спокійно… — тихо промовила я, стараючись заспокоїти її. — Ніхто не сердиться, все буде гаразд. 

Маргарет трохи зменшила плач, але погляд її залишався далеким і переляканим. Вона все ще не могла оволодіти собою, а її дихання було нерівним. Раптом до Ейгана підійшла старша служниця, тихо, але впевнено пояснюючи, що сталося.

— Мілорде, — промовила вона, нахилившись до нього. — У Маргарет стався магічний сплеск, коли вона допомагала накривати вечерю… це сталося раптово.

Я почула слова служниці і, глянувши на брата, відразу зрозуміла, що він думає те ж, що й я. Магічні сплески могли бути небезпечними, якщо не навчити їх контролювати чи заблокувати, що часто призводили до непрогнозованих наслідків. Здавалось, що кожен з нас усвідомив серйозність ситуації одночасно.

Брат, зберігаючи свій незворушний вираз, кивнув, але я помітила, як його погляд ковзнув по Маргарет з легким відтінком тривоги, хоч він і намагався цього не показати.

— Її потрібно відвезти до лікаря, — твердо сказав Ейган, обертаючись до мене. — Так буде краще для всіх.

Я кивнула у відповідь, вдячна за його швидке рішення. Сама ж обережно допомогла Маргарет піднятися з підлоги, продовжуючи шепотіти їй заспокійливі слова. Її руки досі тремтіли, але вона дозволила себе вести, немов довіряючи мені весь свій страх і збентеження.

— Ти не винна, — повторювала я, відчуваючи, як важко їй усвідомити це. — Це просто… випадковість. Лікар допоможе, ти почуватимешся краще.

Маргарет тихо кивнула, але в її очах залишався той самий тривожний відблиск, наче вона боялась, що знову втратить контроль. Щоразу, коли я споглядала на Ейгана, бачила, що він уважно спостерігає за нами. Більше не вимовив ані слова, але по напруженому погляду я зрозуміла, що він теж переживає. 

Маргарет раптом похитнулася, її обличчя стало блідим, а очі заплющилися. Я не встигла навіть промовити її ім’я, як вона знесилено впала мені на руки. Її тіло було холодним і легким, немов лялька.

Ейган швидко підняв Маргарет на руки, і ми поспіхом рушили до карети, яку вже приготували.

Я сиділа поруч із нею, тримаючи її холодну руку, і з сум’яттям спостерігала за її нерухомим обличчям. Маргарет належала до вельможного роду, який, хоч і не був настільки впливовим зараз, усе ще носив відлуння колишньої величі. І тепер ця молода дівчина, зі складною долею та приглушеними магічними здібностями, лежала переді мною без свідомості, слабка й беззахисна. Думки клубочилися, але я намагалася зберігати спокій, хоча з кожним поштовхом карети мене переповнювала тривога.