Розділ 41. Світло на столі

Біля домашніх дверей Даніель спершу помітив нову дошку. Її прибили нижче старої ручки, щоб край не чіпляв одяг. Він не знав, хто це зробив.

Леон притримав двері. Софія зайшла першою й поставила сумку на вільний гачок. Із кухні долинуло:

— Руки помити. На столі ще нічого нема.

Ніна вийшла з мокрою ганчіркою. Подивилася на них трьох, залишила ганчірку на поручні й обійняла Софію. Потім Леона. Перед Даніелем зупинилася.

— З якого боку можна?

Він підставив праве плече. Від Ніни пахло теплою водою і тканиною, що сушилася біля кухні. На мить він заплющив очі. Ніна відступила й не почала розпитувати при вході.

Було шістнадцять нуль нуль. З кухні виглянула Ада, сказала, що Марк скоро повернеться, й пішла закривати свою денну справу. За розчиненими дверима хтось пересунув миску. Дім не мовчав у чеканні.

— Ви лишаєтеся тут? — запитала Ніна, коли вони помили руки.

Леон подивився на сходи.

— Так. Сьогодні й далі, поки сам не вирішу інакше.

— Я теж, — сказала Софія. — Але якщо їздитиму в службу, говоритиму про свій час сама.

Ніна кивнула й повернулася до Даніеля.

— Лишаюся, — відповів він.

Вона відкрила іменний лист. Звірені двадцять мешканців до повернення лишилися на своїх місцях; троє присутніх підтвердили нові рядки. Стало двадцять три. Ніна показала час зміни та місце для сьогоднішніх виданих порцій. Софія прочитала власний рядок перед підписом.

— Сніданок і обід ви вже отримали?

Леон дістав закритий районний лист: шість порцій на трьох, вісім літрів із ранковим миттям, усе витрачено. Ніна не вписала їм ще по два прийоми домашньої їжі.

— На вечір — двадцять три порції, — сказала вона. — І двадцять чотири літри разом із кухнею та вашим звичайним миттям. Після дороги на руки воду дам одразу.

Даніель хотів запитати, чи вистачає. У цей момент до дверей підійшов районний водій із їхнім адресним вантажем.

***

До прибуття рейсу домашні вже видали сорок порцій і сорок літрів на два прийоми двадцятьом. Ніна показала закриті рядки. Їжі лишалося двісті дев’ять порцій, води — чотириста один літр.

Водій поставив чисту тару на приймальний майданчик. Разом із Ніною вони звірили походження води, допущені партії, цілість пломб після складського переливу та запис вимірювання. Даніель тримав власний складський примірник; далі діяв той, хто мав право прийняти воду дому.

Ніна поглянула на нього.

— Передаєш?

— Так. Усі наші залишки, як підписали на складі.

Софія й Леон підтвердили згоду. Сорок дві порції з аварійного фонду Ніна прийняла без зміни їхнього походження. Воду перевірили двома рядками: дванадцять літрів поверненого фонду, сорок вісім аварійного. До приймання її не було в домашньому залишку.

О шістнадцятій десять Даніель побачив відмітку фактичної передачі. У сховищі стало двісті п’ятдесят одна порція. У домашній водяній місткості — чотириста шістдесят один літр із дозволених п’ятисот тридцяти. Водій забрав уже порожню свою тару за актом рейсу.

— Дорожній лист тепер порожній, — сказала Ніна.

Він глянув на два закриті водяні рядки. Скільки разів вони рахували ці літри біля чужих воріт. Тепер вода була тут, із новим правом видати її за домашнім листом.

Леон приніс із вантажу власну куртку. Струсив її у дворі, зупинився, згадав про сусідню чисту тканину й переніс далі. Софія забрала приватну сумку. Інструменти прийняли за окремим списком; Даніель не змішував їх із коробкою, яка лишилася в місті.

Павел прийшов із паперовими підтвердженнями ранкової поставки. Даніель упізнав почерк нічного приймача. Касети на N та в депо прийняли до пів на сьому прямо у свої шафи: по сім нових, кожна зі своїм номером і пломбою. Сьогодні о восьмій сорок п’ять установили одну на N, о дев’ятій — одну в депо. У новому запасі було двадцять одна та чотирнадцять відповідно.

Пакунок із двадцятьма AA Павел прийняв за домашнім дорученням. О восьмій, після перевірки станції з резервного блока, змінив четвірку. П’ятдесят дві нові батареї лишалися в шафці; знята четвірка лежала окремо для здавання.

— Ось цю квитанцію я мало не залишив у другій кишені, — сказав він.

Показав Даніелеві й одразу забрав, щоб покласти в потрібну папку. Своєї копії Даніель не попросив. Домашній лист мав власного відповідального, постові шафи — своїх.

Павел розповів, що вночі рація кілька разів погано ловила через переставлений металевий щит. Блок перевірили звичайним способом; причину знайшли на місці й перенесли антену в дозволене положення. Це була вже виконана чужа робота, до якої Даніель не мав придумувати термінової зміни.

— Можна сьогодні більше не говорити числа? — запитав Леон.

Ніна згорнула приймальний лист.

— До закриття вечері можна.

Він сів на низьку лаву й почав знімати черевики. Перший поставив рівно. Другий упав набік. Софія подивилася на нього й засміялася; Леон теж, не підводячи голови.

***

Марк повернувся з маленькою дерев’яною коробкою. Поставив її на стіл, побачив Даніеля й зупинився посеред кімнати.

— Уже тут.

Даніель кивнув. Марк підійшов і торкнувся його правого передпліччя.

— Я не знаю, як тебе обіймати.

— Ніна вже з’ясувала.

Марк обережно обійняв його з правого боку. Вони стояли так кілька секунд; Даніель не чув, чи хтось заходить із кухні.

Потім Марк відступив і відкрив свою коробку. Усередині була деталь зі свіжою світлою гранню.

— Для нашого місцевого кріплення. Старе вже міняли двічі, вирішили зробити нормальне.

— Ти сам?

— З Беном. Але він тепер на своїй зміні.

Даніель простягнув праву руку, не взяв деталі.

— Важка?

— Більше трьох. Я й не давав.

Марк посунув коробку ближче до себе. Даніель відчув знайоме роздратування, яке могло зіпсувати просту зустріч, і поклав долоню на стіл.

— Покажи, де поміняли.

Марк показав. Говорив про звичайний паз, про два невдалі краї й про те, як Бен попросив нарешті припинити переробляти все навмання. Даніель слухав. Йому подобалося, що Марк розповідає про свою справу до будь-якої міської операції.