Розділ 39. Коли можна пройти

Уранці вісімдесят сьомого Даніель прокинувся раніше постового дзвінка. За вікном не було ні воріт, ні видимого вартового. Він трохи полежав, слухаючи, як хтось переносить порожню тару через двір укриття.

Леон повернувся з маршрутного поста без карти в руках.

— Сьогодні стоїмо.

Даніель сів.

— Що сталося?

— Фаза на виході. Їхнє ранкове читання не прийняло прохід.

Тобіас увійшов слідом. Дав фактичну квитанцію місцевого поста: вантажний коридор далі не відкритий, сьогоднішнє вікно скасовано. Люди в укритті працювали за своїми звичайними справами, а їхній шлях чекатиме іншого підтвердження.

— Можна через петлю? — спитав Даніель.

— На цьому кінці немає прийнятого виходу для нашої тари.

— Пішки?

Тобіас подивився на три теліжки.

Даніель опустив очі. Учорашня перемога вже встигла підсунути йому думку, що тепер треба тільки знайти великий предмет.

Софія взяла власний кухоль.

— Я сьогодні не віддам пакет, щоб ми швидше вийшли порожніми.

Вона не запропонувала іншої сили чи своєї Межі. Ранковий пост уже мав власне вимірювання, а їхній дозвіл не давав права випробувати фазовий прохід на собі.

Тобіас відкрив дорожній договір. День затримки був у харчуванні та місцях укриття. Право коридору діяло до вечора дев’яностого; позика двох теліжок — до дев’яносто першого, вісімнадцятої. Це були різні рядки.

— Наступного зайвого дня тут уже немає, — сказав він. — Якщо завтра не приймуть, до їжі й дороги повертаємося сьогодні ввечері.

Даніель перечитав. Подумав про час, коли раніше намагався залишити таке зауваження дрібним шрифтом, щоб воно не псувало плану.

— Покажи залишок зараз.

Вони викотили теліжки на сухий бік. Пломби аварійної тари були цілими, код G1 — той самий. Софія звірила другий дорожній дублікат, не віддала його Даніелеві для загальної перевірки своєї папки. Його примірник лишався в нього.

До сьогоднішніх видач нових порцій було двадцять сім, води сорок вісім. Три доби — сьогодні, наступні два дорожні дні — потребували двадцяти семи та тридцяти шести. В кінці лишиться тільки дванадцять літрів цього фонду.

Аварійні сорок дві та сорок вісім нікуди не поділися. Але спільний запас не відкривав право маршруту. Навіть якщо вони погодять реальну аварійну видачу, ночівлю та нове проходження треба буде забезпечити окремо.

Даніель поставив дві різні дужки в своєму листі.

Після звичайного ранкового догляду дорожніх клінічних наборів лишилося два. На ранки вісімдесят восьмого й вісімдесят дев’ятого. Нового призначення не було, додаткової витрати сьогоднішня шкіра не потребувала.

Тобіас допоміг поправити підтримку за вже показаним легким способом. Даніель подякував, не попросив його назвати руку здоровою.

Постовий запросив їх забрати кімнату на додаткову ніч. Він звірив оплачений рядок і показав, де лишити теліжки під звичайним сухим наглядом. Тобіас отримав власну добову їжу; його пакет мав іншу кількість і не зменшував їхніх двадцяти семи.

На столі місцевого складу лежали квитанції його попереднього рейсу. Даніель побачив поіменні приймання, фактичні кількості та окрему плату водієві.

— Ти все одно сьогодні ведеш? — спитав Леон.

— Веду до дверей їдальні, — сказав провідник. — Далі ви впораєтеся.

Леон усміхнувся й пішов із ним.

Даніель лишився на лаві. Затримка давала багато вільного часу, але він не мусив перетворювати його на нову перевірку воріт. У полі сто, невитрачений заряд не вимагав справи.

Софія сіла на іншому кінці з власною картою.

Деякий час вони чули тільки двір.

— Я хочу, щоб ми вже були там, — сказав він.

— Я теж.

— Можна сказати це без нового плану?

Вона глянула на нього.

— Оце щойно можна було.

Даніель сперся спиною об звичайну дошку. Йому було незручно чекати разом із людиною, яка не збиралася зробити його нетерпіння корисним. Потім незручність стала меншою. Софія дивилася на власний малюнок, він — на мокрий слід від теліжки біля дверей.

В обід видали їхню другу частину сьогоднішніх дев’яти порцій і дванадцяти літрів. Місцевий кухар дозволив підігріти своє на звичайній печі в межах оплаченої стоянки.

У Даніелевій порції були крупа й сушені овочі. Кухар розім’яв її дерев’яною ложкою, показав, як додати власну відміряну воду, щоб не вийшов камінь.

— У вас на дорозі всі так варять?

— На дорозі ми часто називаємо це звареним, — відповів Леон.

Кухар пирхнув. Софія забрала свою миску, поки хтось не запропонував порівняти всі три.

Даніель їв повільно. Плече потребувало зручнішого краю лави; він попросив посунутися, Леон посунувся.

Після обіду пост не видав нового проходу. Тобіас показав квитанцію повторного читання, прибрав маршрутну схему й погодив фактичне очікування до ранку.

Леон перебрав ремені. Одна петля почала натирати долоню. Він дістав власну звичайну тканину з інструментальної частини й обмотав ручку. Це не була клінічна серветка з останніх двох наборів.

Даніель тримав легкий край, поки той затягував вузол.

— От тепер ти допоміг, — сказав Леон.

— До воріт було не досить?

— Для ручки — ні.

Софія засміялася. Даніель спробував натиснути на нову обмотку правою, віддав її власникові. Великий цілий хід і маленький зручний хват могли існувати в одному дні, не змагаючись за важливість.

Увечері новий фонд мав вісімнадцять порцій і тридцять шість літрів. Сьогоднішній повний харчовий лист був закритий.

Павел передав повідомлення через звичайний пост о двадцятій десять. Домашні люди справді видали свою денну їжу та воду; залишок сто вісімдесят дев’ять і триста вісімдесят один. Ніна не повідомляла про завтрашні порції як про прийняті.

Даніель попросив лише підтвердити, що вони ночують на погодженій стоянці. Сімейного конверта Нікласа в цьому сеансі не було. Пошуковий результат Софії теж не перетворився на технічну новину для всіх слухачів.