Розділ 37. Примірник без його руки

Леон повернувся з В о десятій. Поклав рацію на стіл, зняв із плеча ремінь і тільки тоді спитав, де вони завтра спатимуть.

Даніель посунув йому аркуш із завершеним дослідом.

— Тут цього немає.

— Я бачу.

Леон не взяв аркуша. За вікном двоє місцевих котили порожню каретку. Один тримав звичайну колодку, другий чекав, поки відчинять робочий вихід. Даніель уже впізнавав їхній новий порядок. Раніше він міг назвати це доказом, тепер бачив і втрачений час.

Софія поставила свою папку на інший край столу.

— Почнімо з того, що справді віддаємо.

Астрід принесла три обкладинки. Вони не вміщувалися одна в одну; кожна мала лишитися на своєму місці. Даніель розгорнув власний робочий журнал, і рука відразу захотіла притиснути його ближче.

На першій сторінці була схема малого двору. Далі — походження інструкції, дозволений витяг із датованої архівної справи та записи, через які вони відмовилися стирати всю мережу. Потім обходи, окремі порти, власні поля операторів. Даніель знав, у якому кутку лежить кожна потрібна примітка. Інші мали навчитися знаходити її без нього.

Хранитель архівного джерела прийшов зі своїм переліком дозволених сторінок. Звірив їх із підготовленою копією, поставив підпис під походженням і дозволом на цей обсяг. Оригінальна справа лишалася в його сховищі. Астрід не могла видати цю справу за власний журнал тільки тому, що зібрала всі обкладинки.

Оператори передали окремі дозволи через свої звичайні пости. Едгар дозволяв копію власного технічного запису А, Йоахім — Б, Гельмут — В; тримачі ділянок погодили топологію, пошкодження та приймання робіт. Даніель прочитав відповіді після їхнього отримання й поставив власне свідчення поряд.

— Тут забули першу спробу, — сказав Леон.

— Вона далі.

— Тоді не називай першу сторінку повним результатом.

Він мав рацію. Даніель поклав скасування перед успішним завершенням. Повернення всіх трьох до сімдесят п’ятої секунди не ставало невдалим чернетковим рядком, який можна прибрати з чистого примірника.

Софія відділила власний пошуковий аркуш. Під ним лежав сімейний конверт Нікласа.

— Оце не до технічної копії.

— Я не поклав.

— Бачу. Залишаю окремо, щоб потім не взяли всю папку.

Вона підсунула порожню обкладинку під технічні сторінки. На столі з’явилося місце між двома різними справами. Даніель перестав тримати свою долоню на краю її папки.

Гельмут прочитав отриманий пробний примірник на власному посту. Його зауваження прийшло об одинадцятій сорок: ремонт контакту стояв після загальної таблиці витрат, а в його робочому журналі — перед повторним дозволом.

Даніель уже склав відповідь, чому так зручніше читати.

Потім стер перші слова.

— Залишимо обидва порядки з посиланням, — сказав він Астрід. — Щоб у його примірнику було видно, що саме ремонтували до нового дозволу.

Астрід виправила тільки навігацію копії, не історичний запис. Даніелеве пояснення перестало бути єдиним входом у чужу роботу.

Після обіду Лоте закрила ще три порції та чотири літри. Леон сидів із ними, свою частину на В уже не отримував. У житловому листі лишалися останні вечірні три та чотири.

Астрід дала кожному місцевому читачеві час на приймання. Едгар знайшов власні два пуски й підтвердив, що перший не позначено завершеним. Йоахім відкрив охолодження та витрату касет. Гельмут перевірив пошкодження, повернення і постійну втрату підсилення.

Даніель чекав біля столу, не підказував наступну сторінку раніше, ніж її просили.

Коли Гельмутова квитанція нарешті прийшла, в ній не було подяки. Був перелік прийнятого й один власний рядок: місцевий примірник використовують за місцевим рішенням, наступні зміни обслуговування приймають тут.

Даніель відчув короткий неприємний укол. Він витратив на цей журнал тижні. Уявляв, як повернеться й покаже щось, чого більше ніхто не має.

Тепер троє могли відкрити те саме.

Він повільно посунув третю обкладинку від себе.

— Передайте йому, що прийняв.

Астрід передала. О третій двадцять усі три місцеві примірники мали фактичні квитанції. Власники лишили оригінальні записи у себе; дозволені зведені копії отримали також місцеве сховище та експедиція для майбутнього міського читання. Софія перевірила другий дорожній дублікат, окремо запакувала його від Даніелевого.

У повній копії лишилися касети, витрати, пошкодження, цикли, три групи зовнішніх викликів і межі перевіреного. На останній сторінці не з’явилася обіцянка, що так можна від’єднати будь-яке місто.

Леон перечитав дорожню частину нового договору.

— А тепер покажіть склад.

Склад був за звичайними дверима, без зареєстрованого порта. Комірниця відкрила відведену партію: п’ятдесят чотири порції та вісімдесят чотири літри допущеної питної. Окреме сьогоднішнє погодження обмінювало повну дозволену технічну копію на цей пакет і місця в дорожніх укриттях.

Даніель бачив, як Леон і Софія приймають запломбовану тару. Комірниця зняла кількість зі свого кінцевого складського листа після перерахунку. О четвертій нові предмети були їхніми.

Поруч відчинили аварійну шафу.

Сорок дві порції та сорок вісім літрів стояли там, де були вранці.

Леон глянув на обидві партії.

— Вода вже сто тридцять два кілограми.

Комірниця показала ваги.

Перший пробний розподіл не пройшов. На третій стос ще не поставили інструментів, а він уже перевищив те, що можна було взяти на одну з двох позичених теліжок. Даніель подивився на табличку: сімдесят кілограмів разом із самою восьмикілограмовою теліжкою, на прийнятому дорожньому покритті.

— Я невдало розподілив сьогоднішній вантаж, — сказав він.

— Знову розкладаємо, — відповіла Софія. — Рухатися від цього не легше.

Тобіас прийшов на їхній окремий дорожній прийом із власним складським ключем. Даніель упізнав його ще до того, як той привітався: коротка потерта ручка на сумці, олівець за вухом, звичка читати кількість перед іменем.