Розділ 29. Час, який не належить нам

Даніель прокинувся о пів на шосту й кілька секунд не рухав правою рукою. Книжка лежала там, де він залишив її ввечері. Порожня картонна смужка визирала з-під обкладинки.

Ніч від пів на десяту до цього ранку відбулася без викликів. Він не вставав до журналу, не перевіряв чужих повідомлень; після того, як ліг, лишався в спокої. Особисте поле показувало сто. Перші двісті хвилин такого покою відновили витрачений заряд, решта не склалася в запас на другий день.

Ліва рука все одно заболіла, коли він спробував сісти, спершись не тим боком.

Даніель зупинив рух. Повернув ноги до краю, підвівся правою, поправив підтримку. На столі не було нового призначення, і він не додав його до власного ранку.

У коридорі Софія застібала папку.

— Спав?

— Так. До годинника.

— Я теж. Хочу поснідати до того, як почнемо боятися запізнитися.

У житловій шафі ще не було сніданку. Даніель глянув на неї, потім на двері складу. Учорашній наряд не став сьогоднішньою їжею за ніч.

Поки чекали місцевого приходу, він розгорнув ранковий лист і спробував провести коротку риску. Олівець покотився до лівого боку. Даніель не ловив його хворою рукою; притис правою до столу.

Софія сиділа навпроти й писала своє ім’я на новому журналі.

— Я хочу повернутися сьогодні до цього столу, — сказала вона.

— Повернемося.

Вона не підняла голови.

— Я сказала, чого хочу. Ти відповів, що знаєш.

Даніель поклав олівець. На обкладинці його папки лежало слово «повернення», а за ним були справжні люди, які ще не встали до своїх пристроїв.

— Хочу теж, — сказав він. — Можу підготувати вихід. Не можу пообіцяти тобі весь день.

Софія повернула журнал до себе. У новому листі вона відділяла власні записи від отриманих операторських. Одну сторінку лишила незаповненою: для того, чого вранці не знають.

— Тут не ставимо хрест, якщо стало страшно, — сказала вона. — Тут записуємо, чого нема.

Він попросив лишити йому таку саму сторінку. Софія відірвала не свою робочу, а чистий дозволений аркуш із постового комплекту. Даніель прийняв його в новому наряді.

Стара власна папка вже мала достатньо місць, у яких незручну відсутність можна було прикрити наступною сторінкою. Він поклав новий аркуш на самий верх.

За дверима Лоте назвала фактичний час прибуття. Даніель закрив папку до початку перерахунку. Її ще можна було відкрити після сніданку; воду належало прийняти тепер.

О шостій десять під’їхав місцевий ручний візок. Лоте зустріла працівницю з накладною. Вони відкрили саме зарезервовану партію. Софія звірила допуск води з її власним номером, Даніель перелічив закриті харчові пакети. Двадцять сім порцій, тридцять шість літрів. Тара ціла, фактичний час тут, одержувачі тут.

Працівниця попросила переставити важку ємність від колеса. Даніель уже простягнув праву, але зупинився. Лоте покликала другого складського працівника; той зняв ємність із нормального боку. Даніель підписав свою частину приймання, коли предмет стояв у шафі, а не на підході до неї.

— Тепер можна ставити чашки, — сказала Софія.

О шостій вісімнадцять прихід закрили. На ранкову видачу трьом відвели їхні звичайні порції й воду; Леонова частина йшла за чинним місцевим нарядом до його поста. У денному листі залишали місце для обіду й вечері, не закривали весь добовий розхід після першого ковтка.

Лоте прийняла книжку перед їхнім виходом. Даніель показав картон між сторінками й запитав, чи можна залишити його наступному читачеві.

— Якщо там нема чужого запису.

Він розгорнув смужку. Обидва боки були порожні.

— Тоді залиш. Але полицю за цим малюнком тут не збирай.

Софія засміялася вже біля дверей.

О шостій двадцять на місцевому посту Даніель прочитав переданий Павелом через погоджений районний канал акт звичайного вводу. Показання опівночі закрило вісімдесяту добу: тринадцять цілих і чотири десятих кіловат-години; разом від сімдесят шостої — шістдесят шість цілих і вісім десятих за п’ять повних діб. Він звірив акт перед читанням місцевої готовності.

На місцевому посту лежали три ранкові відповіді. Власні оператори прийшли до своїх точок о п’ятій п’ятдесят після вільної ночі від дев’ятої до п’ятої. Кожен окремо підтвердив сон і стан, назвав свою зміну; Леон відповів із В, де й ночував.

Йоахім ще не дав готовності до спроби. Підготовчі перевірки Б він виконував, але остаточна складська підміна не прибула. Ранковий працівник на складі тримав звичайну видачу за своїм коротким нарядом; лишити її на час невизначеної операції він не погоджувався.

Даніель прочитав це двічі.

Нова оплачена робота мала власний лист: огляд, зв’язок, спроба, повернення й закриття. У ньому були окремі ролі, чинні місцеві допуски, межі часу й підтверджена оплата з ремонтних фондів трьох тримачів. Старий проживальний договір уже завершили.

Астрід прийняла ранковий пакет і лишила йому тільки дозволену частину.

— Ранній час поки що пропозиція, — сказала вона. — Не загальна явка.

— Бачу.

— Тоді не пиши його на своїй обкладинці як початок.

Він викреслив «вісім двадцять» із рядка фактичного старту. Переніс у планову графу. Від цього до двору не стало ближче.

Вийшли о шостій тридцять п’ять. Софія несла свою папку, Даніель — легкий примірник схеми й короткий контактний стрижень. Дозволений далекий шлях не вів повз житловий приймач, чиї власники відмовили. Він бачив ближчий прохід за огорожею, але не запропонував зекономити ним останню чверть години.

На середині шляху вони пропустили звичайну місцеву бригаду. Люди не несли їхнього інструмента. У двох був довгий кожух, третя показувала вільний край дороги. Софія відступила до сухої смуги; Даніель став за нею, так щоб підтримка не зачепила чужий метал.

Один працівник упізнав його.

— Сьогодні ваш двір?

— Три місцеві точки, — відповів Даніель. — Не весь двір.