Розділ 23. Дальні ворота

Уранці Даніель прокинувся о пів на шосту. На столі лежала карта, яку він напередодні закрив робочим аркушем. Він не взяв її, доки не закінчив догляд. Другий новий дорожній набір пішов на цей ранок; п’ять цілих лишилися до вісімдесят другого дня включно.

О шостій двадцять Павел через районний пост передав акт за показанням опівночі: повна сімдесят шоста доба звичайного вводу — тринадцять цілих і три десятих кіловат-години. Даніель відкрив цим числом окремий підсумок нового тижня; сьогоднішня доба вже мала власний незавершений рахунок.

Леон уже сидів біля вікна. Підбирав нитку до того самого ремінця, яким займався вчора.

— Тримається? — спитав Даніель.

— Якщо не смикати.

— Я про ремінець.

Леон глянув на нього й коротко всміхнувся.

Даніель сів поруч із чашкою. Йому хотілося розкласти карту просто тут, показати всі три входи й наперед переконатися, що мешканці зрозуміють. Він випив кілька ковтків, поки папір залишався на іншому столі.

Софія зібралася на оплачений ранок.

— До дванадцятої не буду на зустрічі, — сказала вона. — Якщо сьогодні одержите відмову чи нову межу, дайте мені фактичний запис. Не переказ «вони майже погодилися».

— Дамо.

Вона поклала власну робочу перепустку до кишені. Пошуковий аркуш лишився у її закритій папці.

Ранковий короткий домашній канал підтвердив нічну підміну й готовність установок. Денний прихід води ще не закрили; Даніель записав його як очікуваний за звичайним графіком. Учорашня їжа вже була прийнята, сьогоднішній запис мав з’явитися від тих, хто справді прийме воду.

О дев’ятій вони перечекали імпульс у дозволеній місцевій кімнаті. Штатний пост Р-6 мав власну діючу касету, ввід і чергову людину. Даніель не запускав Контур. По завершенні звірки Леон узяв зареєстровані дозволені сторінки.

До житлової брами було чотириста метрів. Даніель ішов повільно, хоча ця дорога після вчорашньої здавалась майже кімнатною. За решіткою сушилася дитяча куртка. Поруч із нею хтось поставив дві мокрі чашки догори дном.

Він відвів погляд на власний аркуш.

На десяту мешканці погодили окрему зустріч. Вона давала йому право пояснити пропозицію, не право влаштувати тут людей. За столом біля брами сиділи троє представників; інші слухали з відкритих дверей спільної кімнати. Старша жінка поклала перед собою журнал їхнього збору й назвала межу розмови: до одинадцятої, потім починалася її власна робота.

Даніель показав карту. Пояснив, що вони відмовилися від стирання всієї мережі, шукають спосіб зберегти місцевий базовий захист і відділити зовнішнє керування. Коли почав говорити про три порти, чоловік біля краю столу підняв руку.

— Що ви хочете поставити тут?

Даніель спинився на пів речення.

— Місце підготовки й виходу для майбутніх команд. Короткий підхід до гілки, можливість зібрати людей до першої зміни.

— А небезпека?

Він відкрив іншу сторінку. Не обіцяв безпечного досліду, якого ще не провели. Назвав неперевірені приймачі, потребу окремих оглядів і те, що після остаточного спільного завершення зовнішнє підсилення не повертається штатним поверненням незавершеної операції. Слово «після» довелося вимовити двічі.

Жінка з журналом спитала:

— Якщо ви не вкладетеся в час, хто виводить тих, хто лишився біля наших дверей?

Леон показав прочитаний розділ виходу, але не видав майбутню перевірку за готовий шлях. Порядок ще треба було погодити на місцях, пройти й перевірити зв’язок.

Даніель побачив, як чоловік відсунув стілець від карти. Не встав, тільки дав собі більше місця.

— Тоді ми стаємо вашою неперевіреною частиною, — сказав він.

— Якщо погодитеся, спершу отримаємо окремі дозволи й проведемо…

— Я почув «якщо». Питаю, чи можна нам відмовити зараз.

Даніель поклав ручку на стіл.

— Можна.

У кімнаті хтось тихо видихнув. Старша жінка глянула на двох інших представників. Вони не поспішали до відповіді. Чоловік попросив лишити карту відкритою й приніс із кімнати власний план входів. За ним пройшла молода жінка з курткою, яку Даніель бачив на решітці.

— Я виходжу тут уночі до чергового, — сказала вона. — Другого проходу в нас немає.

Леон показав на дальній бік її плану, не торкаючись.

— Цей?

— Закритий через підлогу. Ви про нього не питали.

— Не питали.

Даніель відчув, як його коротка дорога подовжується ще до того, як він рушив. Він бачив зареєстровану гілку, проте не знав цієї домашньої підлоги. Просив людей прийняти слово «вихід», не знаючи їхнього другого проходу.

Мешканці порадилися без них. Даніель і Леон відійшли до зовнішньої лави, лишили копії, які було дозволено показати на цій зустрічі. За дверима не було гучної сварки. Даніель чув уривки голосів, не складав із них рішення.

— Міг би запропонувати ремонт другого проходу, — сказав він.

Леон потягнув за ремінець.

— Спитай окремо, коли вони закінчать. Не міняй їхній вихід на дозвіл.

Даніель дивився на мокрі чашки. Для нього цей прохід був найближчим місцем роботи. Для тих, хто говорив усередині, він починав і закінчував ніч.

О десятій сорок п’ять їх покликали. Старша жінка прочитала коротке рішення зі свого журналу. Дослід, підготовка його команд і небезпечна вихідна точка біля житла не дозволялися. Звичайне життя та чинне обслуговування захисту продовжувалися за своїми правами. Вони не відкликали чужих технічних перепусток; відмовляли у власному місці.

Даніель перепитав межу, щоб не звузити її до одного дня.

— Не сьогодні?

— Не на цій ділянці за вашою пропозицією.

Він повторив саме це. Підписав отримання рішення, не згоду мешканців на щось інше.

Чоловік подивився на нього.

— Ви тепер скажете, що через нас усе зупиниться?

Даніель подумав про ранній рядок, який учора закреслили в Леоновому наряді. Там теж був кращий час, який залежав від чужої відмови.