Розділ 22. Три різні порти

На допущеному терміналі схема відкрилася без руху механізмів. Софія поклала поруч паперовий перелік, звірила ЖТ-Р6/17 і номер першої сторінки. Астрід відмітила початок читання о тринадцятій нуль п’ять.

Даніель побачив три вузли й одразу потягнувся до середини схеми. Від центрального прямокутника лінії розходилися впорядковано, ніби достатньо буде поставити тут один добре захищений прилад.

— Покажи спершу легенду, — попросив він.

Софія відкрила її сама. Доступ до команд був закритий; вони читали зареєстрований знімок, не поточний стан мережі.

У дверях з’явився Едгар. За ним — незнайомий Даніелю чоловік з потертою складською перепусткою й Гельмут Ріс, якого він пам’ятав біля домкрата. Гельмут зняв рукавички, перш ніж наблизитися до столу.

Астрід перевірила три іменні дозволи. Незнайомий назвався Йоахімом Клаусом. Його ділянкою була складська лінія Б; Едгар відповідав за механічну частину А, Гельмут — за колишній навантажувальний майданчик В. Їм дозволили читати спільну гілку та одержати потрібні сторінки за власними номерами. Це не було призначенням на майбутній дослід.

Софія видала кожному засвідчену сторінку з переліку, Астрід внесла передачу. Даніель отримав свою.

— Оцей прямокутник? — він показав правою на середину.

— Керувальна зв’язка в записі, — сказала Софія. — Не четвертий місцевий узол.

Вона провела пальцем по окремому зовнішньому шляху до E-A. Другий ішов до E-B, третій — до E-C. На кожному стояв власний порт: P-A, P-B, P-C. Далі позначалися свої приймач і буфер. Середній прямокутник зв’язував управління, але не замінював жодного з трьох входів.

Йоахім розклав копію так, щоб не затуляти складську лінію.

— Якщо на А закрили двері, мій зовнішній шлях з цього не зникає.

Даніель подивився на P-B. Відстань між двома рисками на папері була меншою за ширину його пальця.

— А спільна команда?

— Може бути спільна команда, — відповіла Софія. — Шляхів усе одно три. Ми ще не читали, як її виконують.

Вона перемістила на край столу нерозкриту другу відомість. Даніель прибрав палець із центрального прямокутника.

Едгар попросив наблизити місцеву частину А. У зареєстрованій топології вона належала ремонтному двору. Б йшла через складську лінію, В — через колишній навантажувальний майданчик. Приймачі R-A, R-B і R-C були окремими місцями. Їхня облікова позначка «вільний» стояла на датованому записі, який лежав тут від початку читання.

— Чиї там сьогодні речі? — спитав Гельмут.

Ніхто за столом не відповів.

Софія відкрила дату сторінки ще раз. Астрід підтвердила, що поточних актів огляду в цьому пакеті немає.

— Поки записуємо: треба пройти, — сказав Даніель.

Гельмут кивнув і сам написав це на дозволеному робочому аркуші. Даніель згадав, як він зупиняв роботу біля домкрата. Сьогодні Гельмут прийшов читати.

Софія розвела два числові поля. Буфер мав тридцять п’ять одиниць за зареєстрованою специфікацією; звичайний захисний перенос — тридцять. Вона прочитала назви полів уголос, потім попросила Едгара повторити зі своєї копії.

— Тридцять п’ять у буфері. Тридцять для звичайного переносу, — сказав він. — На папері. Без сьогоднішнього навантаження.

Даніель подивився на різницю в п’ять. Вона була малою й дуже зручною: легко уявити її вже готовим запасом.

— Ці п’ять не можна віддати наперед, — сказала Інґа з дверей.

Астрід звірила її технічний допуск. Інґа мала прийти до окремого розбору інструкції, але закінчила свою справу раніше й тепер могла долучитися до читання.

— Я ще не знаю стану буферів, охолодження й вводу, — продовжила вона. — Можемо переписати числа в завдання огляду. В робоче підтвердження їх сьогодні не переношу.

Її голос не робив ці числа менш справжніми. Він повертав їм дату.

На наступній сторінці були відстані між портами: двісті двадцять метрів від А до Б, триста сімдесят від А до В, двісті сорок між Б і В. Даніель читав їх довше, ніж розмір буфера.

У ближньому стенді його права рука могла дістати потрібні контакти. Тут навіть найкоротша відстань вимагала дороги, на якій стояла чужа огорожа.

— Якщо я буду на А, — почав він.

— Хтось мусить бути на Б, а хтось на В, — сказала Софія.

Гельмут випростав спину.

— До В не бігатимемо з А після першого сигналу.

Леон стояв біля дверей і пив уже зі свого денного запасу. Повернута службова рація не висіла на поясі.

— Я можу потім перевірити голосовий шлях, якщо домовимося, — сказав він. — За ці метри не підпишусь як за секунди.

Даніель глянув на нього. Зранку коротка дорога виглядала можливістю виграти час. Тут три лінії не давали навіть такої обіцянки. Його двадцять метрів освоєної геометрії не скорочували триста сімдесят до відстані між столом і дверима.

Він перекреслив початковий рядок про один прилад у центрі. На його місці написав три окремі огляди, три місцеві точки, перевірку зв’язку й виходу. Поруч залишив графу людей порожньою.

Йоахім прочитав її.

— Не ставте мене на завтрашній обхід, поки не спитаєте про складську зміну.

— Коли можна спитати?

— Після цієї розмови. Спершу хочу зрозуміти, що саме ви просите.

Даніель відсунув аркуш, даючи йому місце.

До чотирнадцятої двадцять вони звірили дозволені сторінки й отримані копії. Софія закрила журнал топології на терміналі. Схема лишилася на папері, та тепер Даніель дивився на неї інакше: кожен відхід означав когось, кого ще належало запросити, і ділянку, на яку ще треба було отримати право ступити.

Йоахім забрав свою перепустку, та копію лишив розгорнутою.

— Після розбору повернуся на склад, — сказав він. — До шістнадцятої мене підміняють за окремим погодженням. На завтра підміни немає.

Даніель записав час біля порожньої графи людей.

— Тобто спершу новий наряд?

— І моя відповідь. На складі теж люди чекають. Я не можу залишити їм напис «читаю важливіше».