Розділ 21. Повна дорога

О шостій двадцять Даніель ще тримав чашку, коли постовий працівник покликав його до рації.

Павел передав ранкове домашнє приймання. Дві нічні зміни отримали свої сімки нових касет у різні шафи: на Н — о п’ятій п’ятдесят п’ять, на деповому посту — о шостій нуль п’ять. Двадцять AA й тижневі матеріали догляду прийняли окремо: чотирнадцять серветок, сім бинтів, чотирнадцять пар рукавичок і сім десятих літра. Новий звичайний ввід мав оплачений тижневий верх дев’яносто вісім кіловат-годин і прийняті кваліфіковані явки; лічильник нової доби тільки почав свій рахунок. Ніна ще закінчувала власний сон. Павел читав фактичні записи нічних постів, не відповідав за її майбутню звірку. Окремий акт за показанням опівночі закрив попередні сім діб, від шістдесят дев’ятої до сімдесят п’ятої: дев’яносто три цілих і чотири десятих кіловат-години. Даніель звірив підсумок; жодна доба не перевищила чотирнадцяти, весь тиждень — дев’яноста восьми. Невикористаний верх до нового фонду не переносили.

Даніель повторив номери приймань. Касети лежали до потрібних ранкових установок; сам прихід не був заміною. Четвірку AA мали змінити о восьмій, Н-44 — о восьмій сорок п’ять.

Канал закрили. Він поставив чашку на стіл і повільно поправив ліву підтримку. Новий денний набір уже був використаний, шість цілих лишалися на наступні ранки. Учора ліг о пів на десяту, сьогодні прокинувся о пів на шосту. Після восьми годин нічного сну заряд залишався повним.

Леон зайшов із коротким нарядом.

— Мені запропонували окрему кур’єрську роботу, — сказав він.

Даніель відклав власний аркуш.

— Звідки?

— З районного реєстрового поста. Копія твого журналу прийшла у зовнішнє сховище. Потрібен іменний носій сюди.

Він поклав наряд поруч, але не віддав його Даніелю назавжди. У верхньому полі було Леонове ім’я, в нижньому — час повернення. Окремий договір.

Лоте прийшла до дверей і показала місце звірки.

За столом районний працівник прочитав два можливі маршрути. До зовнішнього сховища — три кілометри перевіреної дороги; назад можна було пройти коротку службову горловину або повернутися повним обходом. Горловина відкривалася для одиночного носія після місцевого утримання на імпульс. Її нерівний край дозволяв вийти раніше, але не залишав місця для людини, яка відстане.

— Копію можете привезти до десятої десять, — сказав працівник Леонові. — Якщо приймання закриють у ранньому вікні й підете коротко. Підпис про маршрут буде ваш.

Одиночний варіант дозволяв здати два запечатані пакети без хранительки, під звірку приймального поста. У супроводжуваному вона мала бути при відкритті. Обидва порядки стояли в наряді, та обрати належало один.

Леон прочитав нижній рядок.

— А хто йде з хранителькою?

— За повним коридором — двоє відвідувачів. У них власне приймання. На горловину їх не вписали.

Даніель побачив, як Леон переставив наряд ближче до себе. Ще вчора вони звіряли місце для двох візків у чужій машині. Сьогодні на столі був папір, який міг привезти потрібне знання раніше, не змінюючи вчорашньої відомості.

— Я міг би… — почав Даніель.

Леон підняв голову.

— Ти можеш піти зі мною до сховища. Свою відповідь я дам сам.

Даніель замовк.

Працівник не підганяв. Леон попросив показати, коли двоє відвідувачів можуть вийти. О десятій нуль п’ять у них закінчувався особистий реєстровий прийом; повний коридор пропускав групу о пів на одинадцяту. Завчасно забрати їх із прийому означало змінити чужу справу заради журналу.

— Я беру супровід повною дорогою, — сказав Леон. — Якщо вони погодяться. Копія тоді не буде тут о десятій десять.

— Орієнтовне повернення — половина першої.

— Запишіть повний час. Не швидший.

Працівник закреслив раннє вікно, залишив під ним фактичний обраний маршрут. На новому рядку стояло дванадцята сорок п’ять для передавання копії. Даніель відчув, як ця риска забирає частину післяобіднього читання, ще не відкривши жодної сторінки.

— Ти знаєш, навіщо нам раніше, — сказав він.

— Знаю. Мені дали вибір між двома роботами. Обрав цю.

Леон не усміхнувся, щоб полегшити відповідь. Попросив окреме дорожнє забезпечення.

Пост видав йому одну додаткову кур’єрську порцію, літр води й службову рацію з власним прийнятим блоком до першої. Її треба було повернути після доставки. Пломба та папір належали реєстровому фонду.

Даніель прочитав свій відвідувальний дозвіл. Він міг супроводити приймання копії й побачити її походження, не отримував права розкривати чужі особисті пакети. Власну їжу й воду брав із денного проживального листа. Кур’єрська додаткова порція належала Леону, а не їхньому новому спільному запасу.

Перед виходом Софія взяла свою перепустку.

— До полудня я працюю, — сказала вона. — Якщо журнал прийде пізніше, повідомте Астрід, щоб мій час не почався без нього.

— Леон змінив маршрут, — відповів Даніель.

— Я чула.

Вона глянула на наряд, тоді на Леона.

— Після зміни подам свій допуск. Не залишайте копію на моєму ліжку.

О шостій сорок вони вийшли.

Даніель ніс тільки легку власну папку. Леон мав службову сумку та свою рацію; жодної печатки ще не отримав. На ранковій дорозі тримався поряд, не попереду на відстані оклику.

Повна дорога йшла навколо закритої вантажної смуги. Біля першої решітки черговий звірив їхній час, пропустив на відкриту сторону. Даніель побачив вузький відхід до горловини. Звідси він виглядав коротшим, ніж у наряді: два повороти, затемнений прохід, світло на дальньому кінці.

Леон пройшов повз.

До восьмої вони дісталися зовнішнього сховища. У невеликій кімнаті пахло сухим папером і мастилом від дверного приводу. Жінка за реєстровим столом назвалася Лоттою Зайферт. Даніель прочитав її ім’я на службовому посвідченні, звірив з указаною в наряді хранителькою.

Лотта перевірила Леонів мандат у власному реєстрі. Поруч стояло підтвердження від Астрід на приймання в Р-6. Вона відкрила шафу тільки після того, як їхні номери збіглися.