Розділ 16. По черзі

Перший з’єднувач Інґа поклала на стіл цілим боком догори. Другий одразу перевернула.

Даніель упізнав зім’ятий край. Учора на ньому ще трималася вузька світла риска, і він дивився на неї довше, ніж на міську схему. Сьогодні поверхня була темною від мастила. Едгар приніс дві нові деталі зі штатного механічного фонду, звірив номери й залишив біля них власний наряд.

— Старі вже списані, — сказала Інґа. — Їх не випрямляємо.

Даніель відклав легку папку. На верхньому аркуші стояли два Маркові питання, під кожним — місце для місцевого проміру. Готових відповідей не було.

Була восьма година шістдесят дев’ятого дня. Він прийшов після ранкового догляду й сніданку, з повним зарядом, але сьогоднішній день уже мав іншу роботу. Замість наступної архівної проби треба було повернути лінії звичайний хід. До полудня — окремий ремонтний час; після першої — його прийнята договором зміна. Леон теж мав свої чотири години після обіду. Софія працювала з ранковою відомістю на своїй ділянці.

Перед виходом вони прийняли домашнє повідомлення Павела. Нічні працівники двох постів до половини сьомої справді отримали по сім нових касет у різні шафи. Домашня накладна окремо підтверджувала двадцять AA та тижневі матеріали догляду. Ніна після власного сну звірила свою частину листа; новий оплачений ввід і кваліфіковані підміни постів мали окремі приймальні записи. Павел назвав їхні номери, Даніель повторив. Потім Павел прочитав акт за показанням опівночі: сім завершених діб від шістдесят другої до шістдесят восьмої — дев’яносто дві цілих і одна десята кіловат-години. Усі добові межі чотирнадцять витримані, тижневий верх дев’яносто вісім не перевищений. Новий ввід мав окремий рахунок.

Тепер ці поля лишилися в кімнаті. Тут потрібні були дві місцеві деталі й справжній упор.

Едгар зняв звичайну кришку. Інґа не дозволила витягти пошкоджений вузол одразу: спершу закрила привід і показала, де накопичувач ще може віддати повернення. Даніель перевірив доступний край, попросив додаткову колодку на приймальний кінець. Поки вона не стала, руки до з’єднувача не простягав.

Після передачі він узяв малий інструмент правою. Ліва лишалася біля тіла. Едгар підхопив важку кришку, Інґа витягла деталь. Вузький пояс мастила відкрив подряпину на звичайному упорі.

— Ось тут, — сказав Даніель.

Він показав її кінчиком інструмента. На зовнішньому краю подряпина майже зникала, а ближче до приймальної поверхні ставала широкою.

— Ти вчора дивився з іншого боку, — відповіла Інґа.

— Так.

Едгар нахилив лампу. Світло пішло вздовж металу, й Даніель побачив, що колодка приймала каретку не тією площиною, яка стояла в копії.

Він міг би сказати це швидко, без власної частини помилки. Замість цього посунув аркуш.

— Я звірив міський рядок. Цю поверхню не звірив.

Інґа залишила лампу на місці.

— Тепер звіряй.

Звичайний промір забрав більше часу, ніж сама заміна двох з’єднувачів. Вони перевірили посадку, окремий напрямок повернення та положення упора після стопа. Даніель записав фактичний край. На папері змінилося мало: одна риска, один початковий стан. На лінії без цієї зміни знову можна було зім’яти нові деталі.

О восьмій сорок він провів власний Огляд доступного механізму. Десять секунд показали напрямок, який належало порівняти з його другим записом учорашнього ранку. Заряд став дев’яносто п’ять.

Інґа закінчила звичайну перевірку поверхні. Тільки після цього, о дев’ятій, Даніель застосував Порівняння до двох власних записів того самого вузла. Учорашній час і сьогоднішній напрямок розійшлися там, де він очікував зручного збігу. Ще десять одиниць пішло; лишилося вісімдесят п’ять.

— Воно бачить нову подряпину? — запитав Едгар.

— Ні. Її ми побачили самі.

— Добре. Бо інакше довелося б чекати тебе з кожною колодкою.

Даніель усміхнувся, хоча Едгар не жартував. Переніс висновок до звичайного листа, віддав йому копію. Нова навичка допомагала не загубити різницю між двома власними спостереженнями.

До одинадцятої нові з’єднувачі стояли на місці. З упором вийшло гірше. Штатна деталь мала потрібний номінальний запас, але стара посадка лишала короткий вільний хід саме в момент повернення. Інґа показала його звичайним щупом.

Даніель попросив не пускати цілу каретку.

— Навіть на малому ході? — запитав Едгар.

— На розділеному. Тут ціле зусилля вже не мале.

У листі навантаження було дванадцять кілоньютонів із похибкою три десятих. Даніель провів пальцем під верхом. Дванадцять і три. Його P2 лишався вісьмома; допуск двадцять два не робив це число іншим.

Едгар поставив ключ біля закритої петлі.

— Тоді не вдавай, що ти тут замість упора.

— Не буду.

Він сказав це без образи. Сьогодні було навіть приємно мати перед собою межу, яка не залежала від того, наскільки переконливо він говоритиме.

Інґа взяла чисту схему двох модулів. У кожного була власна реакційна рейка й звичайний поворотний селектор, що переводив її на один із двох перевірених приймальних шляхів. Рейка залишалася тим самим предметом; змінювалася її звичайна механічна посадка.

Даніель розглянув відкриті поверхні.

На першій половині можна було спочатку відвести робочий хід, потім прийняти повернення, поки друга стоїть на штатному упорі. Після звичайної передачі — зробити те саме на другій. Чотири різні реакції, але не чотири одночасні зв’язки.

— Буде довше, — сказав він.

— Наскільки? — запитала Інґа.

— Два окремі режими. Між ними ваші колодки.

Едгар подивився на другий модуль.

— Між ними я теж тут.

— Так. І до них.

Останнє слово йому довелося додати. Нова схема знову починалася з того, що звичайна механіка вже має тримати цілу масу. Якщо він сам муситиме купити їй ці дві секунди, схема ще не готова.

До полудня вони визначили місця головних упорів. Інґа перевірила їх на вісімнадцять кілоньютонів і потрібне положення основ. Едгар приніс селектор і повернув його без навантаження, щоб було видно обидві звичайні посадки тієї самої рейки.