Розділ 15. До дев’ятнадцятої

Квитанція передавання лежала біля Даніелевого робочого запису, коли Інґа прийняла його чотири години.

Він спершу перевірив власний час: перша — п’ята, фактичні проміри й закриті кришки. Потім прочитав нижній рядок квитанції. Дозволений короткий витяг передали о шістнадцятій нуль п’ять — шістнадцятій вісімнадцять; Павел повторив поля з районного поста.

Погодження він зробив перед початком зміни. О дванадцятій сорок п’ять Астрід поклала на доступний стіл три невеликі сторінки: власні напрямки й час двох сьогоднішніх Оглядів, звичайні місцеві показання та схему трьох реакційних шляхів ремонту. Інґа дозволила свої службові поля. Даніель підтвердив обсяг власного запису; Астрід закрила його в окремому технічному пакеті.

Пошукової папки там не було. Астрід сама віднесла пакет до вантажного вікна за своїм погодженим нарядом і передала, поки Даніель залишався на роботі. Тепер Даніель тримав підтвердження її фактичного передавання й зворотного читання.

— На сьогодні все, — сказала Інґа.

Даніель поклав квитанцію до легкої папки.

Софія чекала у дворі. На лаві перед нею стояли дві чашки, але чай іще не налили.

— Прийняли витяг, — сказав він.

Вона кивнула.

— Без пошуку?

— Без нього.

— Добре.

Він сів поруч. Хотів сказати, що Марк після читання, мабуть, помітить щось, чого вони вранці не врахували. Слова «після читання» звучали зручно: у них ще був сьогоднішній вечір, можна було зробити хоч одну річ правильно й не засинати з двома списаними деталями.

— На сеансі можемо пояснити, чому ми зараз поспішаємо, — сказав Даніель. — Не весь пошук. Тільки що…

Софія поставила чашку на лаву.

— Ні.

Він замовк.

— Я не хочу говорити про Нікласа в технічній розмові, — сказала вона. — Карін і Арно теж цього не дозволяли. У нас є їхні окремі погодження.

— Я пам’ятаю.

— Тоді залиш це поза сеансом. Те, що мені сьогодні важко, не пояснення твоєї каретки.

Даніель дивився на порожню чашку. Вона мала рацію, але всередині ще лишалося бажання з’єднати дві невдачі в одну, щоб достатньо швидкий ремонт міг відповісти на обидві.

— Залишу, — сказав він.

Софія підняла чашку знову.

— Я можу підтвердити власну помилку з міським прогнозом. Про це говоритиму, якщо буде потрібно. Про колег — ні.

Він посунув свою папку ближче до себе, її місце на лаві лишилося вільним.

Леон повернувся зі своєї ділянки. Показав квитанцію прийнятих чотирьох годин і запитав, чи можна вже поїсти. Вони взяли треті денні порції зі свого фонду. Новий клінічний пакет Даніель поставив у шафку; сім наборів були цілими, для наступного ранку. У записі аварійного фонду тепер стояло сорок сім порцій і сорок вісім літрів.

Софія звірила квитанцію чотирьох переданих порцій зі своєю погодженою копією. Леон перевірив склад отриманого пакета.

— Прийнято, — сказав він. — Тепер ця цифра наша, а не пропозиція.

Даніель закрив клінічний рядок. Веста не дала нового препарату чи іншого дозволу на ліву руку.

О п’ятій двадцять у вантажному підтвердженні Павел назвав фактичну передачу Маркові: сімнадцята десять. Той прийняв копію на своєму посту й мав час прочитати її до погодженого сеансу. Даніель повторив час і номер, не запитав через Павела готового висновку.

До половини сьомої лишалася година. Леон дістав невелику гру з подряпаними фішками, яку дав їм на вечір місцевий стіл відпочинку. Треба було поставити три різні фігури на свої місця, не закривши шлях наступній.

Даніель подивився на них і засміявся коротко.

— Я сьогодні не хочу рахувати ще три шляхи.

— Тут можна програти, — відповів Леон.

— На лінії теж можна.

Леон не всміхнувся.

Даніель узяв першу фішку.

— Вибач. Показуй.

Леон розставив початкові місця. Софія сіла навпроти, поставивши свою чашку далі від гри. Перші кілька ходів Даніель робив надто швидко. Зсунув фішку, одразу потягнувся до другої, й Леон накрив її долонею.

— Спершу мій.

— Я тільки перевірю.

— Після мого.

Даніель відвів руку. Йому не подобалося чекати навіть у грі, де метал не міг ударити людину й жоден прийом не закінчувався за хвилину. Він подивився на власну фішку, а тоді на Леона.

— Гаразд.

Леон зробив простий хід, який закрив йому задуманий прохід. Софія засміялася, тихо й несподівано. Даніель хотів показати, що це випадковий виграш. Замість цього переставив наступну фішку й програв ще швидше.

— Ще раз? — запитав Леон.

— Після сеансу.

Він залишив гру на столі, не збираючи її заради технічної папки.

О половині сьомої Марк озвався через погоджений канал. Спочатку назвав отримані сторінки. Повторив два часи спостережень, межу місцевого стопа й місце, де міська схема не збіглася з фактичним підводом.

— Обидва з’єднувачі списані? — запитав він.

— Так. Звичайні деталі. Сьогоднішній наступний хід закритий.

Марк помовчав. Даніель чув коротке постукування з його боку.

— Я позначаю це на копії, — пояснив той. — Звідси я не бачу, де саме зім’яло кожен.

Даніель дав дозволений опис із приймального листа. Не вигадав точнішої картини, ніж та, яку Інґа показала йому після стопа. Софія підтвердила, що її міський прогноз не пройшов місцевої перевірки, і більше не продовжувала його.

Марк перепитав про фактичний початковий стан другої рейки. Даніель відповів, відкривши власний запис. У каналі був короткий провал; довелося повторити число й час. Кілька хвилин пішло тільки на те, щоб вони говорили про один і той самий рядок.

— Ти можеш сказати, що переставити завтра? — запитав Даніель.

— Ні. Я бачу різницю в записах. Не маю тут твого проміру опори й доступу до деталі.

— Промір є в витягу.

— Межа є. Поверхню й звичайний підвід мені ця сторінка не показує.

Даніель притиснув пальцем край схеми. Хотілося сказати, що Марк уже багато разів допомагав із меншого. Цього разу він саме читав те, що вони йому дозволили передати; нестача решти не була його недбалістю.