Розділ 13. Дата приймання

О шостій двадцять через звичайний домашній канал до поста надійшло Павелове підтвердження. Показання опівночі закрило три доби від шістдесят другої до шістдесят четвертої: тридцять дев’ять цілих і дві десятих кіловат-години, без перевищення чотирнадцяти за жодну. Даніель записав час показання й отримання; цей підсумок входив у поточний тиждень.

О пів на дев’яту Софія поклала на стіл погоджений час: дев’ята десять, одна година.

Даніель глянув на квитанцію, потім на неї. У своїй папці вона вже мала питання, які вчора залишила біля дверей. Сьогодні жодної ранкової зміни за договором у неї не було; його й Леонові чотири години починалися після обіду.

— Карін може до одинадцятої, — сказала Софія. — Арно погодив участь. Місцевий пост дозволив йому прийти до столу, але після розмови він повернеться до свого огляду.

— Ти хочеш, щоб я був?

— Так. Слухай. Не вирішуй замість нас, коли вже досить.

Даніель кивнув. Леон запитав, чи потрібен він у кімнаті.

— Якщо хочеш, — відповіла Софія. — Можна й залишитися зовні.

— Залишуся біля дверей.

Він не взяв її папки. Даніель узяв тільки свою легку, хоча не знав, навіщо сьогодні потрібен його технічний запис. На сходах повернувся й залишив його в кімнаті.

У приймальні Карін стояла перед вузьким вікном, Арно сидів на лаві. Вона показала Софії підтвердження власної участі, потім прибрала його. Арно привітався коротко й торкнувся вільного місця поруч.

— Я не приніс своєї книжечки, — сказав він. — Не хочу звіряти спогад із чужим рядком раніше, ніж розповім.

Софія сіла. Даніель лишився біля краю лави.

Лоте перевірила час, дозволені поля й імена присутніх. Архівну працівницю назвала до того, як та відчинила внутрішні двері:

— Астрід Гель. Сьогодні потрібні витяги в неї.

Астрід запросила їх до малого столу. Даніель побачив високу жінку зі світлою косою, складеною під коміром. Вона поклала три окремі аркуші, а оригінали лишила за внутрішньою рискою.

— Повна медична справа сюди не входить, — сказала вона. — Є ідентифікація, перехід, час події та час внесення. Власні свідчення кожен погоджує окремо.

Софія назвала Нікласа Дорна. Від цього імені Карін притисла великий палець до складеної тканини біля своєї чашки.

У першому витягу стояв двадцять сьомий день. Арно похитав головою.

— Двадцять шостий.

Астрід не перекреслила дату.

— Що саме ви пам’ятаєте?

— Вечір. Після останньої видачі. Я був із ним на попередньому посту. Наступного ранку нас перевели сюди, а він уже не відповідав.

Софія підняла голову.

— Не відповідав — це не запис про смерть.

Арно подивився на неї.

— Знаю.

Даніель відчув, як незручно стало сидіти. Хотілося допомогти якимось коротким висновком: дату просто внесли пізніше, різниця звичайна. Він іще не бачив другого аркуша.

Софія попросила почати з особи. Повний номер польового жетона звірила зі своєю карткою; Карін підтвердила той самий номер у дозволеній частині власного листа. Астрід показала зв’язок між первинним переходом і місцевою реєстрацією.

У другому аркуші містився номер передавання з попереднього поста. Він збігався з місцевим приймальним рядком. Поряд були два часи: подія двадцять шостого о двадцять третій сорок і приймання повідомлення двадцять сьомого о нуль десять.

— У першому витягу видно тільки надходження, — сказала Астрід. — Ось його поле.

Вона поклала прозору лінійку між рядками, не торкаючись Софіїної картки.

Софія прочитала обидві дати вголос. Потім запитала, звідки взято час події.

Астрід показала датований журнал попереднього клінічного поста: той самий номер людини й переходу, підпис відповідального працівника, зареєстрований канал передавання. Підпис звірили з чинним службовим зразком, номер повідомлення — з журналом надходжень. Це була дозволена копія запису, а не написане сьогодні пояснення різниці.

У полі події стояло: Ніклас Дорн помер.

Даніель прочитав ці слова й відвів погляд на край столу. За внутрішніми дверима хтось пересував стілець; він виразно почув коротке шкребіння ніжки по підлозі.

Софія не взяла третій аркуш одразу.

— Карін, ти була там?

Карін поклала тканину біля чашки.

— Була. Я не бачила їхнього журналу до сьогодні. Можу розповісти те, що бачила сама.

Астрід прибрала витяги з її боку столу. Карін назвала попередній пост, відділення та вечірню видачу, після якої лишилася біля Нікласа. Пам’ятала його власний жетон: передала працівникові, коли той попросив звірити ім’я. Пам’ятала, як він ще запитав, чи Софія знайшлася.

Софія зсунула стілець ближче.

— Ти що відповіла?

— Що ми ще шукаємо.

Карін зупинилася. Астрід не підсунула їй потрібну дату. Арно дивився на порожнє місце перед собою.

— Потім прийшов відповідальний працівник, — продовжила Карін. — Назвав його ім’я, попросив мене повторити номер. Сказав, що Ніклас помер. За настінним годинником до півночі лишалося хвилин двадцять. Я залишилася до оформлення, вийшла ще до півночі.

— Ти чула саме це? — запитала Софія.

— Так. Я не виводжу смерть із того, що він замовк.

Даніель подивився на неї. Карін говорила повільніше, ніж під час першої зустрічі, але не шукала очима витяг.

Арно підтвердив свою окрему частину: бачив Нікласа живим того вечора, був при його переході до клінічного поста, наступного ранку сам отримав звістку. Не назвав себе свідком останньої хвилини. Астрід записала межу його знання поряд із підтвердженням особи.

Тільки після їхніх розповідей аркуші повернули на стіл. Місце, особа й перехід збігалися; приблизний час Карін відповідав події в датованому журналі, а двадцять сьомий був часом надходження іншого повідомлення.

Софія повернулася до першого витягу.

— Тут написано «переведений». Якби я мала тільки цей рядок, то шукала б його далі.

— Саме тому ми відкрили пов’язані поля, — відповіла Астрід.