Розділ 11. Ім’я на іншому рядку

О шостій двадцять Павел через районний пост передав лічильниковий акт за завершений тиждень. Показання опівночі закрило сім діб від п’ятдесят п’ятої до шістдесят першої: дев’яносто одна ціла шість десятих кіловат-години. Даніель звірив підсумок і добові межі чотирнадцять; оплачений тижневий верх був дев’яносто вісім.

У витягу стояла Карін Ренке.

Даніель прочитав ім’я двічі. Збоку було надруковано номер переходу, нижче — місце нинішньої роботи. На мить усе стало простим: учора вони полагодили заслонку, сьогодні отримали адресу, після обіду знайдуть людину.

— Тут немає вихідного номера, — сказала Лоте.

Він зсунув пальцем край аркуша. У відповідному полі стояла риска.

— Прізвище збігається.

— Прізвище я теж прочитала.

За Даніелем людина переставила сумку з однієї руки в іншу. Він відійшов від вікна, пропустив наступного відвідувача й сів на коротку лаву. Витяг було видано для звірки, не для відвідання. У заголовку стояло його власне звернення про маршрут групи. Софіїн запит мав інший номер.

Вона вже була на своїй ранковій зміні. Під час сніданку сама сказала, коли зможе повернутися до пошуку, й забрала власну папку. Даніель тоді кивнув. Тепер хотілося послати по неї когось, показати ім’я й отримати негайне підтвердження.

Він перевернув аркуш. На звороті містилися дозволені поля для відповіді. Дата переходу була на добу пізнішою за ту, яку Софія зазначила у відкритій частині заяви. Це могло означати наступний запис. Могло означати іншу людину.

Даніель повернувся до Лоте, коли звільнилося вікно.

— Що можна звірити до її приходу?

Вона показала два рядки: ланцюжок переміщень і номер первинного жетона. Перший був доступний у межах його заяви. Другий вимагав окремого погодження самої розшукуваної людини.

— І адресу поки не використовуйте, — сказала Лоте. — Це місце видачі запису, не її кімната.

Даніель прибрав пальця з надрукованого місця роботи.

Дозволений ланцюжок вивели на сусідній стіл. Він починався з вантажного переходу, якого не було в Софіїному короткому описі. У кінці стояв однаковий код Р-6.

До полудня додаткова відповідь не прийшла. Даніель відніс папір у кімнату й поклав на стіл відкритою стороною догори.

У шафці лежали шість цілих наборів: перший із семи вже використали. Плече нило, коли він потягнувся по годинник. Він узяв власний невеликий пакунок правою, залишив медичні матеріали в кімнаті й пішов обідати перед роботою.

Софія повернулася з поста за кілька хвилин до першої.

— Є ім’я, — сказав він. — Але я поки не знаю, чи це вона.

Софія перестала розстібати куртку. Даніель подав витяг, і вона прочитала його стоячи. На рядку з переходом повільно провела нігтем.

— Можу взяти?

— Так.

Вона склала аркуш у свою папку. Не усміхнулася й не почала збирати речі для зустрічі.

— Я піду після обіду. Розповім, що зможу передати.

Даніель хотів запитати, чи вона сама впізнає цей перехід. До початку його зміни лишалося мало часу.

— Я буду після п’ятої.

— Я знаю.

Вона дивилася вже на годинник. Він пішов до майстерні, не повертаючись по ще одну відповідь.

Інґа дала йому перелік контрольних ходів заслонки. Після вчорашньої передачі її треба було простежити в звичайній роботі: люди проходили, Едгар керував приводом, Даніель записував моменти посадки. Вікно пошуку за стіною відчинялося й зачинялося. Він кілька разів підвів голову на звук дверей.

— Середній край, — сказала Інґа.

Він подивився на риску. Її можна було пропустити заради іншого аркуша й потім написати з пам’яті. Даніель дочекався наступного ходу, зняв показання й поставив час саме цієї перевірки.

До п’ятої робочий запис було закрито. Інґа прийняла чотири години. Леон повернувся зі своєї ділянки з темною смугою пилу на рукаві та власним підтвердженням зміни.

Софія сиділа за столом без куртки. Перший витяг лежав поряд із новим аркушем, на якому частину полів закрили паперовою смужкою.

— Це інша Карін Ренке, — сказала вона.

Леон зупинився біля свого ліжка. Даніель сів.

— Номер?

— Не той. І місце первинної реєстрації не наше. Я звірила дозволені поля. Її відомості нам далі не потрібні.

Вона прибрала перший витяг до конверта для повернення. Даніель відчув прикре полегшення: принаймні вони ще нікому не постукали у двері. Потім стало соромно за те, як легко він уранці перескочив від імені до готової зустрічі.

Софія поклала новий аркуш так, щоб він бачив тільки нижню частину.

— Інший запис веде від нашого переходу. Номер польового жетона має потрібні останні цифри. Повністю його ще не звірено. Я дозволила передати моє ім’я, номер і коротке запитання: чи вона готова підтвердити особу й говорити зі мною.

— Коли?

— Запит прийняли. Відповіді ще немає.

— Ти залишила нашу адресу?

— Місце приймання відповіді. Не кімнату.

Даніель кивнув. Софія забрала аркуш, і він не просив відкрити закриті поля.

За вечерею Леон розповів, як на його ділянці чоловік обурювався чужим почерком, а тоді знайшов власний підпис на старому листі. Софія засміялася раніше, ніж Даніель зрозумів кінець. Вона тримала ложку в руці й нарешті їла, не розглядаючи папір.

Після вечері надійшов домашній приймальний пакет через вантажний канал. Павел назвав час кожної квитанції, а Даніель повторив номери. Нові сім касет N і сім депових фізично прийняли до половини сьомої; ранкові установки відбулися на двох окремих постах. Двадцять нових AA та тижневі матеріали догляду були отримані за іншими накладними. Четвірку на домашній станції змінили о восьмій.

Павел прочитав приймання води: сто вісімдесят літрів із районним допуском, пломба звірена до переливу. Після закриття дня вдома було сто двадцять дев’ять порцій і чотириста сорок один літр. Новий тижневий ввід прийняли на діючій лінії; його оплачена межа не містила майбутніх показань лічильника. Ті мали передати після роботи.