Розділ 10. Три різні краї

Сьомий дорожній набір лежав у пакеті сам. О пів на шосту Даніель витягнув його й прибрав порожню обгортку з відділення для цілих матеріалів. Після ранкового догляду там більше нічого не залишилося.

Леон допоміг закрити кришечку. Плече нило звично; нічні вісім годин дали сон і повний заряд, але не іншу тканину.

Софія перевірила час своєї зміни. Перед восьмою вона піде на пост, Леон — після обіду на свою ділянку. Біля заслонки Даніеля мав зустріти штатний оператор.

За сніданком він з’їв першу денну порцію з фонду проживання. Три запечатані порції аварійного резерву відклав для клінічного обміну, але в записі ще лишав їх неприйнятими.

До одинадцятої Даніель дописав перелік механічних питань і прийшов на погоджений клінічний огляд. Веста Орн представилася, прочитала його припис і запросила сісти так, щоб не тягнути стару травму.

Вона мала коротке темне волосся й широку кишеню для чистих інструментів. Не запитувала про допуск, доки він сам не назвав характер роботи. Потім уточнила, що саме Даніель збирається переносити.

— Легку папку правою. Ручки теліжок не беру.

— Навантаження від механізму через тіло?

— Ні. Через неживі кінці й оглянуті основи.

Веста попросила його показати доступний рух, не змушуючи зробити більший. Звичайний догляд лишився тим самим; нового препарату чи дозволу на важке тягнення він не отримав. Вона вписала умову повторного звернення при зміні стану й перевірила склад нового пакета.

Даніель передав три придатні запечатані порції. У клінічному вікні їх прийняли за окремою накладною обміну. Тільки після цього видали сім нових наборів: чотирнадцять серветок, сім бинтів, чотирнадцять пар рукавичок і сімсот мілілітрів розчину. Матеріали показали з фізично відведеного місцевого фонду; Веста звірила упаковки й повернула йому припис.

— Цей пакет для наступного догляду, — сказала вона. — Сьогоднішній уже зроблено.

Даніель записав у приймальному листі сім цілих наборів для наступних днів.

Новий пакет зважили: кілограм і чотириста грамів. Разом із власним легким пакунком Даніель ніс правою два кілограми. У кімнаті записав незмінний аварійний запас — сорок вісім літрів води — та п’ятдесят одну порцію їжі.

Софія повернулася після дванадцятої. Даніель показав їй квитанцію, не весь клінічний аркуш.

— Прийнято, — сказав він.

Вона звірила три передані порції, кількість наборів і закрила свою копію. Потім розповіла про власну ранкову роботу. Даніель вислухав її.

Леон після обіду пішов на свій пост. Софія лишилася з особистою заявою. У Даніелевому денному наряді стояла перша година, і він прийшов до майстерні до її початку.

Інґа прийняла його явку. Поруч стояв службовий оператор, якого вона назвала одразу:

— Едгар Нольт. Пуск, звичайний стоп і журнал у нього.

Едгар простягнув праву руку. Він був худий, з вузькими плечима й уважними світлими очима; на поясі висів ключ до власної шафи. Даніель потиснув руку й відступив до дозволеної риски.

— Захист проходу лишається в моєму режимі, — сказав Едгар. — Якщо твій ремонт вимагає віддати його, ми зупиняємо ремонт.

— Не вимагає, — відповів Даніель. — Але перед пуском звіримо ще раз.

Інґа відкрила кришки трьох локальних шляхів. Лівий край заслонки торкався приймального упору раніше за середній; правий мав довший вільний хід. Частину руху брало закріплене звичайне плече приводу. Основна рама була оглянута, окремі основи під реакції — теж.

Спочатку зробили звичайну пробу. Однакова попередня підтримка трьох країв виглядала акуратно на схемі. Едгар дав малий робочий хід, Інґа дивилася на ліву риску. Щойно ранній край сів, середній пішов трохи косо.

— Стоп, — сказав Даніель.

Едгар зупинив привід; штатні упори прийняли заслонку. Жодної мітки ще не було, заряд лишився сто. Інґа заміряла перекіс і повернула ручний покажчик.

— Ми це вже бачили, — сказала вона.

— У журналі є. Мені треба було побачити, як саме він починається.

Даніель став збоку, щоб виділяти всі три краї без виходу на смугу. Те, що для нього мало бути короткою підтримкою, для приводу було трьома різними моментами. Взяти кожному порівну означало змусити ранню посадку чекати пізню. Раніше таке очікування міг винести один барабан; тут воно викручувало середину.

— Першу долю даємо лівому, — сказав він. — Коли він передає упору, більше переходить до середнього й правого.

Едгар торкнувся загального приладу.

— Разом не більшає?

— Ні. Міняю частки всередині того самого P2.

Інґа попросила показати обидві фази на робочій схемі. Даніель провів два різні набори стрілок. У першому найбільша частка йшла до раннього краю. У другому вона ставала меншою; середній брав більше, правий закінчував свою посадку. Загальне зусилля не ділилося на три окремі дозволи по вісім.

— А якщо перший упор запізниться? — запитала Інґа.

— Не переводжу долі наосліп. Едгар ставить звичайний стоп, я закінчую режим без нової сильної спроби.

— Можна втратити сьогоднішню чергу, — сказав оператор.

— Можна. Тоді не записуємо, що її відкрили.

Едгар подивився на нього й кивнув. За стіною хтось голосно запитав про час приймальні. Даніель повернув голову на голос, потім знову зосередився на контрольному краї. До контактів не потягнувся раніше за завершені перевірки.

Вони переміряли доступні ходи. Відстані між кінцями вкладалися у вісім метрів, найдальший лежав у межах десяти від його позиції. Усі потрібні контакти були доступні правій без лазіння чи опори на ліве плече. Живих точок у схемі не було.

Звичайний привід мав достатню роботу на коротку передачу. Даніель попросив Едгара показати його початкове положення й межу. Після барабана він не хотів обирати джерело за самим виглядом натягнутого троса.

Едгар показав повний підготовлений хід. Інґа звірила сумарне навантаження з верхніми похибками. Потім поставила кінцеві обмежувачі для місцевих переміщень, включно зі зворотним рухом. Штатний механізм мав нести решту робочого циклу.