Розділ 8. Остання порція

Уранці Даніель прокинувся від запаху мокрої землі. Дощ ішов уночі по зовнішній смузі, але дах не протікав. Леон спав до п’ятої, Софія теж; ніхто з них не заступав на нічний службовий пост. Даніель перевірив заряд після восьми годин у ліжку: сто.

Плече залишалося тим самим. Під час третього дорожнього догляду він попросив Леона притримати край куртки. Пакунок із рештою наборів був уже помітно тоншим. Він поклав його в сухе місце, а не під мокре верхнє покриття теліжки.

Тобіас прийшов від свого ліжка й сказав, що спав усю ніч. Він мав ключ до контрольної кришки вихідного пандуса. На барабані з цього боку лишалася риска вчорашньої колодки; нічний працівник вписав два звичайні робочі ходи. Даніель узяв дозволений промір і звірив посадку після наступного ходу.

Колодка сиділа там, куди її передали. Трос повернувся трохи пізніше, як і вчора, але зуб не вийшов із рейки.

Даніель звірив видимий край звичайною лінійкою під час робочого ходу. Для цієї перевірки мітки й Огляд не знадобилися.

Тобіас прийняв його відмітку.

— Учора віддав вчасно, — сказав провідник.

— Учора. Тепер перевірили, що тримає.

— Саме так.

На коротку мить Даніелеві захотілося дописати до приймання, що це надійне рішення для таких барабанів. Він подивився на іншу подряпину нижче колодки. Про неї вони знали тільки те, що вона тут була. Він залишив у записі один конкретний механізм і два конкретні дні.

Тобіас здав свій ключ. Сьогоднішній коридор був підтверджений до наступного укриття, чотирнадцять кілометрів. Провідник доводив їх до передачі на розмічену смугу; його подальша робота поверталася на майданчик.

Перед розходженням Даніель запитав про трос.

— Ти знав, що він поверне пізніше?

— Знав, що може повернути. Не знав, як ви встигнете віддати його колодці, якщо будете чекати вагу.

Провідник поправив накладку на черевику.

— Я показав, де закінчується мій привід. Ви знайшли, коли перестати за нього триматися.

Софія простягнула його примірник угоди. Дев’ять порцій і чотири години були оплачені, вода — прийнята. Тобіасова частина дороги закінчувалася тут.

Леон подякував за ручку теліжки на підйомах. Тобіас кивнув і рушив назад зі своїм спорядженням. Даніель ще трохи дивився на потерту накладку, перш ніж повернутися до власного маршруту.

Без четвертої людини ручки вже не переходили до вільних рук на важкому схилі. Леон і Софія помінялися теліжками, щоб не тягнути цілий день той самий вантаж. Даніель перевірив кріплення з доступного боку.

Ранок ішов повільніше, ніж учорашній легкий початок обходу. На довгій смузі між двома огорожами вітер бив у покриття. Софія попросила опустити верхній пакунок. Леон зупинив свою теліжку й допоміг; Даніель притримав правою тільки легкий край тканини. Вони втратили кілька хвилин і перестали боротися з полотном на кожному кроці.

Після полудня Даніель помітив, що Софія дивиться тільки під передні колеса. Він показав місце наступної дозволеної зупинки.

— Ще далеко, — сказала вона.

— Двісті метрів.

— Я не про зупинку.

Він не відповів одразу. За її запитом стояли люди, про яких вони досі мали лише повідомлення. Його список технічних питань не давав їй іншого строку.

— До входу за цим маршрутом два дні після сьогоднішнього, — сказав він. — Про пошук далі ще не знаю.

Софія кивнула й продовжила тягти. Даніель пройшов поруч решту двохсот метрів, мовчки.

На зупинці Леон зняв черевик і розправив шкарпетку. П’ята натерлася, але шкіра ще не була здерта. Він перевзувся й перевірив ногу до наступного відрізка. Шкіра лишалася цілою, тож додаткового набору не відкривали.

— Ти можеш іти повільніше, — сказав Даніель.

— Можу. І ти зупиняєшся разом зі мною.

— Зупиняюсь.

Леон зав’язав шнурівку. Після відпочинку вони не надолужували час бігом. До укриття лишалося досить денного світла.

Увечері дорожній пакет містив вісімнадцять порцій, вода — тридцять шість літрів. Дванадцять резервних стояли окремою запломбованою частиною цього залишку. Павел передав домашній закритий лист: шістдесят дев’ять порцій, триста вісімдесят один літр; нового приходу сьогодні не було. Даніель прийняв повідомлення з вантажного вікна й повернув рацію на місце.

Укриття мало вузькі ліжка, але не мало нічної повинності для трьох відвідувачів. Леон поставив теліжки під стіну, Софія висушила покриття, Даніель припинив записи до дев’ятої. Він міг згадати барабан без бажання одразу знову запустити його.

***

П’ятдесят восьмий день почався звичайним четвертим набором догляду. Після сніданку Даніель довго не міг закрити легку пряжку. Праві пальці слухались, ліва частина куртки тягнула тканину не в той бік. Софія побачила це, але не покинула свою відкриту сумку.

— Зараз закінчу, — сказала вона.

Даніель перестав смикати. За хвилину вона допомогла спрямувати край і повернулася до пакування.

Він подякував. За хвилину очікування пряжка стала на місце.

Перед виходом Леон ще раз перевірив зношену накладку на колесі. На рівній підлозі оберт був чистим, але на вчорашньому схилі він чув короткий удар. Даніель стояв поруч, дивлячись на місце кріплення. Колесо можна було оглянути звичайно, без навички.

Леон послабив легкий край покриття й попросив Софію притримати теліжку. На осі була дрібна засохла грудка. Він прибрав її інструментом із дорожнього набору, повернув кріплення й прокотив колесо під тим самим вантажем. Удару не стало.

— Не поломка, — сказав він.

Даніель кивнув. Час перевірки вони відмітили перед початком денного відрізка.

Софія повернула покриття на місце.

— Тепер я поведу цю, — сказала вона. — На спуску теж слухатиму.

Леон віддав ручки без суперечки. Даніель забрав тільки свою легку папку.

Дорога піднялася на суху насипну смугу. З неї було видно світлі покрівлі далеко попереду й тонкий темний пояс огорожі. Даніель намагався впізнати потрібне поселення, але в маршрутному листі ще залишався окремий день. Покрівлі могли належати ближчому складу.