Розділ 4. Стілець біля дверей

На сорок восьмий ранок Даніель знайшов біля станції Бенів список і машинально прочитав його до кінця.

Унизу стояли два імені, яких не було в районному акті. Він підсунув аркуш до світла. Одне впізнав: жінка зі складських дверей. Друге нічого йому не говорило.

Бен прийшов по список із застебнутою курткою.

— Ці двоє теж у вас на зміні?

— Вона працює. Він приходить по видачу.

— Хто перевірив, чи він…

— Я вчора говорив із ним.

Даніель відклав аркуш. Бен узяв його, склав навпіл і поклав до кишені. З ранкового вікна до майстерні лишалося понад годину.

У кухні Ніна діставала порції. За дні між новими правами й сьогоднішнім ранком їжа приїхала один раз, вода також; Даніель допомагав звіряти пакунки сорок шостого дня й бачив районний допуск водної партії сорок сьомого. Обидві поставки прийняли й записали щоденні витрати.

Увечері напередодні у водному листі стояло чотириста сорок три. Даніель ще пам’ятав, як Ніна перевіряла вільне місце в А та малих посудинах перед доливом.

Павел увімкнув станцію на резервному блоці для ранкової перевірки. Даніель дочекався звичного звуку й відійшов. Нову четвірку AA поставили після тесту о восьмій. За ці дні ранніх відмов не було; коробка з новими ставала меншою за кожною плановою заміною.

Перед тим прийшли два касетні акти. Чотирнадцять нових прийняв пост N, дванадцять — депова шафа. Даніель побачив різні пломби, різних одержувачів і дві підписані накладні. Павел уже встиг відкласти їх до відповідних журналів.

— Від Назара? — запитав Даніель.

— Папери його рейсом. Поставки приймали там, — сказав Павел, показавши підписи.

Даніель кивнув: до ранкової заміни обидва пости вже мали свої касети.

Емма нагадала про огляд о десятій тридцять. Даніель знав час, але знову подивився на Бенову кишеню.

— Можу після клініки зайти на склад.

Бен дістав обідній пакунок.

— Там приймає районний майстер. Якщо буде питання до тебе, передамо.

— Я тільки…

Бен не перебив. Даніель зупинився сам.

Марк чекав Аду надворі. Вони втрьох пішли о пів на десяту на четверту з восьми погоджених змін. У сорок сьомий день Марк уже виконав другий короткий клінічний ремонт і зустрівся з Люсі; сьогодні в їхньому обіді не було зайвої години на чийсь новий задум.

Даніель дивився їм услід, поки Емма не попросила допомогти застебнути її сумку. Застібка впиралася у край вкладеного паперу. Він посунув його правою, застебнув.

— Оце сьогодні твоя важлива перевірка, — сказала вона.

— Застібка?

— Дорога до клініки. Застібку ти вже пройшов.

Вони вийшли завчасно, о дев’ятій п’ятдесят, і дісталися клініки за пів години. Даніель не прискорювався на останньому повороті. У коридорі виявився вільний стілець; цього разу він сів.

Фахівчиня перечитала попередній запис і попросила показати дозволений рух. Даніель хотів довести, що може більше. Він упізнав це бажання ще до того, як підняв руку, і зупинив її там, де починало тягнути.

— Ось тут, — сказав він.

Емма стояла поряд. Фахівчиня запитала про повсякденну роботу, оглянула пов’язку, звірила стан старого ушкодження. Даніель розповів про кухонний ніж, легку коробку втулок і дорогу сюди. Не додав, що коробка майже нічого не важила: вагу перевіряв, а плече після того все одно боліло.

У письмовому висновку лишили заборону тяжкої лівої роботи. Тривала дорога була допустима з перервами, легким правим вантажем і зупинкою при погіршенні. До трьох кілограмів правою — не дозвіл тягнути візок плечовим ременем. Контактні дії не повинні були перетворюватися на утримання ваги пошкодженою рукою.

Даніель прочитав останнє двічі.

— Якщо треба швидко торкнутися?

— Ви щойно показали доступний рух. Не додавайте до нього чужу вагу.

Вона підтвердила попередній звичайний догляд, додаткового препарату на цьому огляді не призначила. За зміною стану треба було звернутися знову. Емма записала, куди передавати запит із дороги; домашньої коробки таблеток вони до клініки не брали.

Заряд був повний. Даніель стояв біля дверей після огляду й повільно вдягав куртку, щоб не зачепити ліву руку. Він уже міг вирушати, дотримуючись записаних умов.

Коли повернулися додому, біля станції лежав отриманий о десятій сорок п’ять Бенів запис. У складському переліку виявилась ще одна людина, яка приходила по видачу й не мала свого місця в денному приймальному списку. Бен не послав її до дому й не пообіцяв воду з А. Районний майстер мав звірити ім’я з місцевим столом до закінчення зміни.

Даніель перечитав другий рядок. Засув прийняли, але підхід до західних дверей треба було звільнити від порожніх ящиків. Бен змінив черговість своїх робіт із погодження майстра.

— Він попросив нас прийти? — запитав Даніель.

Павел показав останні слова.

«Передайте, щоб знали. Вирішуємо тут».

Даніель почав складати відповідь із зауваженням про ширину проходу. Потім побачив на Беновій схемі відміряну ширину. Згадав жінку, яка показала просілу раму раніше за нього.

Він повернув запис.

— Передай, що одержав.

— Усе?

— Усе.

Павел повторив коротку відповідь у погодженому сеансі. Даніель вийшов із кухні, поки рука ще тяглася взяти аркуш назад.

Він сів на сходах біля дверей. Звідси можна було піти на склад, встигнути до приймання, побачити ящики й людей. Можна було також дочекатися свого обіду, не додаючи Бенові ще одного огляду.

У дворі малий мешканець дому намагався провести паличкою в колесі стару нитку. Даніель упізнав би застрягання й із цього місця, але не сказав нічого. Хлопчик перевернув колесо й витяг нитку сам.

До другої година тягнулася. Даніель раз приніс Ніні порожню миску, двічі глянув на двері, а потім справді взявся до легкого сортування паперів. Свої клінічні умови поклав зверху. Бенових схем не переставляв.

О пів на третю повернулися всі троє. Бен передав прийнятий акт і запис районного столу: людину внесли до власної видачі. Прохід звільнили, засув перевірили зсередини; роботу прийняв майстер.