Замість епілогу - дві смужки

Того ранку Катя прокинулася від дивного відчуття. Вже кілька днів її переслідувала втома, а запах ранкової кави раптом почав викликати нудоту. Спочатку вона списала все на стрес. Потім відкрила календар. Спочатку навіть не зрозуміла, що саме її насторожило.

Потім відкрила календар ще раз. І ще раз.

Серце раптом забилося швидше. Катя сіла на край дивана.

Порахувала дати. Потім ще раз. І ще. Ні.

Цього не могло бути. Чи могло? 

Вона прикрила очі.

Затримка. Кілька днів. Невелика. Але все ж таки затримка.

Вона навіть не помітила, як останні тижні закрутили її в нескінченному вирі подій.

Максим. Яна. Хвороба. Робота. Безсонні ночі. Розмови. Нові правила життя.

Вона настільки була зайнята чужими проблемами, що зовсім забула прислухатися до себе.

Коли Назар прокинувся, Катя сиділа на дивані і дивилася в одну точку.

Назар одразу зрозумів, що щось сталося.

— Катюша?

Він швидко підійшов. Присів навпочіпки, взяв її за руки.

— Що сталося?

Катя підняла на нього очі. Такі розгублені, що Назар миттєво напружився.

— Схоже... у мене затримка.

На кілька секунд він просто завмер. Наче не почув. Або не зрозумів.

— Затримка?

— Так.

— Та сама затримка?

Катя нервово посміхнулася.

— Інших у мене не буває.

Назар мовчав. Кілька секунд. Потім ще кілька.

— І як тепер дізнатися?

Катя розсміялася.

— Іноді мені здається, що ти геній. А іноді — що тобі п'ять років.

— Катя.

— Тест на вагітність.

Назар підвівся настільки різко, що мало не перекинув журнальний столик.

— Я зараз.

— Назар...

Але двері вже зачинилися.

Катя навіть не встигла договорити.

Через двадцять хвилин він повернувся. З великим пакетом.

— Ти аптеку пограбував?

— Ні.

— А навіщо нам стільки?

— Щоб напевно.

Катя заглянула всередину.

П'ять тестів.

— П'ять?!

— Раптом один зламається.

— А інші чотири?

— Теж можуть.

Катя розсміялася. По-справжньому. Щиро. І саме тоді вперше дозволила собі подумати, що це може бути правдою.

Що всередині неї вже може зароджуватися нове життя.

Перший тест вони відкривали разом. Назар читав інструкцію. Вони були схожі на двоє школярів, які збираються запустити ракету в космос.

Потім чекали. П’ять  хвилин. Назар ходив кухнею колами. Катя сиділа на дивані. І боялася дивитися.

— Ну?

— Не знаю.

— Подивись.

— Сам дивись.

— Це ж твій тест.

— Але твоя дитина теж.

— Логічно.

Вони одночасно подивилися вниз. І завмерли.

Дві смужки.

Чіткі. Яскраві. Без жодних сумнівів.

Катя відчула, як до очей підступають сльози. Назар мовчав. Потім повільно перевів погляд на неї.

— Катя...

Вона теж дивилася на нього. І бачила в його очах те саме.

Щастя.

Чисте. Справжнє. Таке, яке неможливо зіграти.

— Ми будемо батьками...

— Так.

Назар опустився перед нею навколішки. Обережно поклав долоню на її живіт. Туди, де поки що нічого не було видно. Де зараз було лише диво розміром із крихітну крапку.

— Привіт, малюк.

Катя заплакала. Від щастя. Просто тому, що більше не могла стримувати емоції.

Назар обійняв її. Міцно. Дбайливо. І сам непомітно витер очі.

За кілька годин вони вже сиділи в клініці. Тримаючись за руки. Як школярі перед важливим іспитом.

Лікар усміхалася. Переглядала результати. Щось записувала. А потім підняла очі.

— Вітаю. Вагітність підтверджена.

Катя видихнула.

Назар стиснув її пальці.

— Приблизно чотири тижні.

Чотири тижні. Зовсім крихітний термін. Але для них це вже був цілий новий світ.

Коли вони вийшли з клініки, Назар раптом сказав:

— Я сьогодні нікуди не їду.

— У тебе зустрічі.

— Скасував.

— Назар...

— У мене дружина вагітна.

Катя розсміялася.

— Це не смертельний діагноз.

— Для мене це найважливіша новина року.

Він дістав телефон.

Почав комусь писати.

— Що ти робиш?

— Скасовую все.

— Все?

— Абсолютно.

— А робота?

— Переживе.

Катя похитала головою. Але сперечатися не стала. Тому що сама хотіла того ж самого.

Побути разом. Лише удвох. У цьому моменті. У цьому щасті.

Попереду їх чекало багато труднощів. Помилок. Викликів. Несподіванок.

Але тепер вони були не просто чоловіком і дружиною. Не просто закоханими. Тепер вони ставали родиною.

Справжньою.

Такою, про яку обоє мріяли. І саме з цього моменту починалася їхня нова історія...

Від автора

Ось і завершилася перша частина історії Каті та Назара.

Якщо чесно, мені зовсім не хочеться з ними прощатися. За час написання цієї книги вони стали для мене живими людьми зі своїми мріями, помилками, страхами та правом на щастя.

Я хочу щиро подякувати кожному, хто був поруч протягом цієї історії.

Дякую за ваші лайки, нагороди, коментарі та підтримку. Дякую за те, що переживали разом із героями, раділи їхнім перемогам, сердилися на їхні помилки та чекали продовження кожної глави. Саме завдяки вам ця історія жила і розвивалася.

Для мене особливо цінний ваш зворотний зв'язок, адже це моя перша книга. Я хвилювалася перед публікацією, сумнівалася, переживала разом із героями й дуже хотіла, щоб ця історія знайшла відгук у ваших серцях.

Саме тому мені буде дуже приємно прочитати ваш фінальний відгук про книгу.

Чи сподобалася вам ця історія?
Чи були моменти, які вас здивували?
Які повороти сюжету стали для вас найбільш несподіваними?
Чи змогли герої викликати у вас справжні емоції?