Глава 52: Сніг, шампанське і тиша

Катя ще декілька секунд сиділа нерухомо, стискаючи в руці телефон із чорним екраном. Тиша в машині була такою гучною, що починало дзвеніти у вухах.

Пологи. 

У Яни почалися пологи.

В голові це звучало настільки нереально, ніби вона почула новину не про своє життя, а про когось чужого. Ще зранку Назар цілував її сонну в щоку, варив каву, готував яйця за новим рецептом і сміявся, коли вона сказала, що він занадто старається через свято. Ще зранку вона була його дружиною. Коханою жінкою. Центром його світу.

А зараз він у лікарні з іншою жінкою. З тією, яка народжує йому дитину.

Катя повільно опустила голову на кермо і заплющила очі.

— Господи… — тихо видихнула вона.

За лобовим склом падав густий сніг. Великими пластівцями. Красиво. Майже святково. Тільки ця краса зараз лякала.

Машину трохи перекосило в сугробі. Одне колесо повністю загрузло. Навколо — темрява. Порожня траса. Жодних вогнів. Жодного руху.

Катя спробувала ще раз завести машину і вибратись, але колеса лише безпорадно прокрутились, розкидаючи сніг.

— Ну давай… давай… — нервово прошепотіла вона.

Марно.

Вона відкинулась на сидіння й обхопила себе руками. Ноги в мокрих туфлях почали нити від холоду. Пальці давно змерзли.

Катя глянула на телефон ще раз, ніби той дивом міг увімкнутись. Чорний екран. Ідеально.

Вона навіть не сказала Назару, що застрягла.

Спочатку їй хотілось злитися. Кричати. Ображатись. Влаштувати істерику. Але емоцій було так багато, що вони навпаки перетворились на дивне заціпеніння.

Катя згадала ранкові слова Назара.

«Ввечері тебе чекає сюрприз».

Вона гірко посміхнулась.

— Ну що ж… сюрприз вдався.

Сльози самі потекли по щоках. Повільно. Гарячі. Вони змішувались із тушшю, залишаючи темні сліди на шкірі.

Катя подивилась на себе у дзеркало заднього виду й ледь не засміялась.

Ідеальна жінка до свята.

Нова сукня. Зачіска. Макіяж. Туфлі серед заметілі.

Все життя вона намагалась бути красивою, правильною, зручною. А зараз сиділа посеред траси, як героїня поганої мелодрами.

Їй стало страшно.

Не через сніг. Не через холод. Через те, що відбувалось із її життям.

Дитина.

Вона народиться вже сьогодні.  І після цього все зміниться остаточно.

Катя заплющила очі.

Вона пам’ятала, як Назар говорив, що не любить Яну. Що ця дитина — не те майбутнє, яке він собі хотів. Але зараз, коли почнуться безсонні ночі, перші посмішки, маленькі пальчики… хіба можна залишитись байдужим?

Катя знала Назара.  Він не з тих чоловіків, які кидають дітей. Він буде допомагати. Буде поруч.  Буде вчитися бути батьком.

А вона?

Хто тоді вона в цій історії? Дружина? Чи просто жінка, яка випадково опинилась між чоловіком і його дитиною?

Катя відчула, як у грудях починає боліти сильніше.

Вона пригадала своє новорічне бажання. «Хай через рік у цій квартирі звучить дитячий сміх». І доля ніби насміхалась із неї.

Звучати буде.  Тільки не її дитини.

В машині ставало дедалі холодніше. Двигун працював уже майже годину, поки раптом усе не стихло. Катя здивовано подивилась на панель. Акумулятор сів.

— Ні… ні, тільки не це… — прошепотіла вона.

Спробувала ще раз провернути ключ. Тиша. Навколо одразу стало якось моторошно. Без шуму мотора холод відчувся миттєво.

Катя пересіла назад, закутавшись у пальто. Вона вже тремтіла. Волосся трохи розпалось, локони прилипали до щік.

В сумці щось дзенькнуло. Шампанське.

Вона навіть забула, що взяла пляшку — хотіла подарувати Марті за вечерею. Маленьке доповнення до свята.

Катя повільно дістала її й кілька секунд просто дивилась. Потім нервово засміялась.

— Ну хоч хтось сьогодні зі мною святкує.

Корок вистрілив глухо й дивно самотньо.

Катя зробила ковток прямо з пляшки. Алкоголь одразу обпік горло. Ще ковток. Стало трохи тепліше. А може, просто почало паморочитись у голові.

Сніг за вікном падав усе сильніше. Машину майже замело з одного боку.

Катя не знала, скільки минуло часу. Пів години. Година. Може більше.

Їй здавалось, що вона зависла між двома життями.

У старому — Назар обіймав її на кухні їхньої квартири.  У новому — в нього народжується дитина від іншої жінки. І вона не знала, де її місце.

Сльози текли вже беззвучно. Втомлено.

Катя сперлась головою об скло й тихо прошепотіла:

— Я просто хотіла бути щасливою…

Вона не знає скільки так просиділа в машині, але їй здалось, що пройшла вічність. 

Десь далеко з’явилось світло фар.

Спочатку вона подумала, що їй здалось.

Але світло ставало ближчим. Машина.

Катя навіть не одразу повірила.

Автомобіль повільно загальмував поруч. Світло фар засліпило очі.

Серце почало битися швидше.

Назар? Ні. Ні, це не його машина.

Катя напружилась, раптом відчувши страх. Темна траса. Ніч. Вона сама.

Передні дверцята чужої машини відчинились, але через заметіль вона не могла роздивитися людину.

А за секунду відчинились задні дверцята її авто.

В салон увірвався холодний вітер і запах морозу.

— Господи… Катя?!

Вона здригнулась і різко підняла голову.

Марк.

Він завмер, дивлячись на неї широко відкритими очима.

Катя бачила, як змінюється його обличчя — від здивування до шоку.

Розмазаний макіяж. Бліде обличчя. Порожня пляшка шампанського поруч. Тремтячі руки.

— Що сталось?! — різко запитав він.

І саме в цей момент Катя зрозуміла, наскільки вона насправді зламалась за цей вечір.

Бо замість відповіді просто розридалась.