Глава 49. Контракт на кохання

Життя поступово поверталося у звичну колію.

Ніби після довгого шторму море нарешті заспокоїлось. Не стало легше повністю, просто хвилі вже не били так боляче.

Катя знову прокидалась поруч із Назаром. Вранці вони разом снідали на своїй кухні, сперечалися через те, хто забув купити каву, ввечері дивились серіали, засинали в обіймах. Зовні їх життя виглядало майже ідеальним.

Іноді Катя навіть ловила себе на думці, що починає забувати про Яну.

Після тієї розмови все справді змінилось. Яна більше не телефонувала без причини, не влаштовувала драм. Повідомлення були короткими й сухими — аналізи, лікар, дата наступного огляду. І все.

Клара Львівна теж зникла з горизонту. Наче після провалу свого плану вона вирішила перечекати. І це лякало Назара ще більше.

Бо він чудово розумів: такі люди не здаються. Вони просто шукають інший спосіб.

Того вечора Катя сиділа на підлозі у вітальні серед каталогів меблів.

Вони досі потроху облаштовували квартиру. Хоч усе найважливіше вже було, Катя постійно знаходила якісь дрібниці:  новий плед,  свічки,  посуд,  вазони, картини.

Вона створювала дім. Їх дім.

Назар сидів на дивані з ноутбуком, але вже хвилин десять дивився в одну точку замість роботи.

Катя це помітила.

— Ти знову думаєш, — тихо сказала вона.

Він підняв погляд. Посміхнувся втомлено.

— Це так помітно?

— У тебе брова сіпається.

Назар тихо засміявся.

Катя відклала каталог убік і підійшла до нього.

— Що сталося?

Він мовчав кілька секунд, а потім видихнув:

— Я боюсь.

Катя здивовано подивилась на нього. Назар рідко визнавав страх.

— Чого?

Він провів долонею по обличчю.

— Того, що все знову полетить до біса.

Катя мовчала.

— Зараз усе добре. Але це затишшя. А що буде, коли народиться дитина? Що вигадає Клара? Що зробить Яна? Як це все витримаємо ми?

Він говорив спокійно, але Катя чула напругу в кожному слові.

— Я юрист, Катю. Я все життя звик прораховувати ризики. А тут… я не можу нічого контролювати.

Він опустив голову.

— Мене це вбиває.

Катя сіла поруч.

— Ми впораємось.

Назар гірко посміхнувся.

— Я дуже хочу тобі вірити.

Він помовчав.

— Але знаєш, що мене лякає найбільше?

Катя похитала головою.

— Що моє життя більше мені не належить.

Вона завмерла.

Назар говорив тихо, дивлячись перед собою.

— До речі… — раптом сказав Назар.

Катя підняла голову.

— Я тут дещо придумав.

— Мені вже страшно.

— Мені теж було страшно, коли придумав.

Катя засміялась. І це був перший по-справжньому легкий сміх за останні тижні.

Назар дивився на неї кілька секунд, ніби намагався запам’ятати цей момент.

— Пам’ятаєш свій подарунок на день народження?

Катя примружилась.

— Сертифікат на бажання?

— Саме.

— Назаре… ні.

— Ти навіть не знаєш, що я хочу.

— Але вже звучить небезпечно.

Він усміхнувся.

— Хочу, щоб ти підписала зі мною шлюбний контракт.

Катя кліпнула очима.

— Що?

— Я серйозно.

Вона відсунулась і подивилась на нього з підозрою.

— Це зараз був дуже дивний спосіб сказати, що ти мені не довіряєш?

— Навпаки.

— Тоді я нічого не розумію.

Назар встав, пішов до кухонного острова й дістав папку.

Катя вже почала сміятися.

— Ти що… вже підготував документи?!

— Я ж казав, що боюсь.

— Ти псих.

— Трохи.

Вона відкрила папку.

Спочатку Катя читала серйозно. Потім її очі округлились.

— Назаре… що це?!

Він невинно подивився на неї.

— Контракт.

— Ні. Це якийсь юридичний трилер.

Катя почала читати вголос:

— «У разі розлучення з ініціативи або вини Назара Громова все майно, бізнес та активи переходять Катерині Громовій».

Вона повільно підняла очі.

— Ти при своєму розумі?

— Абсолютно.

— Ти хоч розумієш, що тут написано?!

— Так. Я це складав.

Катя поклала папери на стіл.

— Навіщо?!

І тут Назар став серйозним.

— Бо я хочу, щоб ти знала: я ніколи не планую йти від тебе.

Вона завмерла.

— І ще я хочу, щоб це прочитала Клара Львівна.

Катя повільно почала розуміти.

Назар сперся руками об стіл.

— Якщо колись вона вирішить, що можна зруйнувати наш шлюб заради грошей… нехай знає — після розлучення я стану бідним.

Катя фиркнула.

— Господи, ти реально все прорахував.

— Я дуже мотивований зберегти цей шлюб.

Вона знову взяла папери.

І тут її погляд опустився нижче. Катя завмерла.

— Назар…

— Ммм?

— Що це за пункт?

Він удав, що не розуміє.

— Який саме?

Вона прочитала:

— «У разі бажання Катерини Громової розірвати шлюб подружжя зобов’язане прожити разом мінімум один рік з моменту повідомлення про намір розлучення».

Катя підняла очі.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Далі ще гірше.

Вона гортала сторінку.

— «Сторони зобов’язані спати в одному ліжку».

Назар стримував усмішку.

— Це важливий пункт.

— Для кого?!

— Для нашої родини.

Катя почала сміятись від абсурдності ситуації.

— Ти ненормальний.

— Зате далекоглядний.

— А штрафи тут навіщо?!

— Мотивація.

Катя вже не могла зупинити сміх.

— Ти буквально вирішив юридично прив’язати мене до себе.

Назар підійшов ближче.

— Так.

Вона подивилась на нього. І побачила правду.

Він не жартував. За всією цією дивною, майже божевільною ідеєю стояв страх. Страх втратити її.

Назар торкнувся її руки.

— Катю… я не знаю, що буде далі. Але я знаю одне — я не переживу, якщо ти підеш.